й годуються: одні їдять листя, другі коріння; гусельниця молі їсть нашу одежу, хутро: инші жеруть муку, кору на деревах…»
«А ми на екскурсії бачили, як жуки клали яйця в дохлу пташку», згадав Юрко: «щоб діти тим падлом годувалися».
«А я бачила в яблуках у середині маленького червачка, то це теж гусельниця?» спитала Оля.
«І в яблуках і в горіхах — скрізь метелики й жуки кладуть свої яйця, і їх діти одразу мають смашну їжу. Ну, Олю, біжи до свого тата: попрохай у нього найбільшу скриньку від цигарок — там і буде хатка для гусені.»
Скоро на веранді закипіла робота. Юрко давно забув свій неприхильний настрій до гусельниць, і тепер разом із Олею клопотався над оселею для їх. Він приніс чистенького пісочку, висипали ним дно скриньки і понакладали свіжого моху, в мох вставлено невеличку мисочку з водою, роскидано трави, листя й випущено всіх гусельниць. Тоді верх щільно затягнули прозорою матерією, через яку до гусельниць проходило свіже повітря.
«Що-дня маєш викидати зів'ялу траву й листя, вичищати від усякої нечисті, а то загинуть твої вихованки», сміючись, наказувала Олі Юркова мати.
Оля по куточках скрині примостила декілька ляльок, що теж познаходила на паркані. Вона з цікавістю стежила, як гусельниці лазили в своїй новій оселі, й деякі вже познаходили листочки до смаку.
«Тепер запиши, в який день ти їх усіх посадила», сказала пані, і будемо стежити, коли яка з них загорнеться в павутинку й стане лялькою.»
«А я буду щодня листя їм приносити», озвався Юрко.
«Добре, а тепер, діти, поснідаємо. Хто з вас піде потім зо мною до діда на пасіку? Треба меду принести.»
