Сторінка:Софія Русова. Серед рідної природи. 1922.pdf/47

«Вони дуже добре вичищають кімнати від усяких комах, мух, пауків тощо», підтвердила вчителька.

Діти пішли здоганяти хлопців у лісі, Юра вів їх і росказував про свої зустрічі в лісі. Обидва гуртки зустрілися дуже скоро. Хлопці стояли на дорозі й щось розглядали. На землі лежала маленька дохла пташка. Від неї йшов тяжкий дух, але хлопці не відходили, а до чогось придивлялись: коло трупу нишпорили невеличкі жуки з жовтогарячими поперечними пасмами на верхніх крилах. Працюючи головою й лапками, вони обкопували мертву пташку, підкидаючи землю назад від себе.

Жуки гробокопи, або могильщики закопують мертву пташку.

Це були так звані гробокопи. Маючи дуже тонкий нюх, вони здалека чують запах стерва й злітаються до нього. Обкопують вони мертве створіння, аж поки воно не сховається в землі. Тоді самка кладе в тіло яйця, щоб личинки, виплодившися, мали добру достаточну їжу. Після цього мертве звірятко все так закидається землею, що й горбочка непомітно. Дивно навіть, як ці гробокопи скоро справляються з такою працею: яких небудь 5–6 жуків за короткий час закопають цілу мишу. Дуже цікаво, як вони в свойому завданні перемагають ріжні перешкоди.

«Мій батько», росказав один з учнів, «знайшов у лісі дохле зайченя. Коло нього вже захожувалися гробокопи. Батько хотів перевіритися в їх розумі.