«Це він собі на зіму ямку вистеляє дим листям і цим способом його збірає. Тоді заховається у ямку й спить усю зіму. Забірайте його, дівчата, з собою, буде в нас жити, то ви до нього добре придивитеся».
Оля високо підняла кошик з їжаком, але хтось її штовхнув, кошик нахиливсь, і їжак упав на землю. Оля дуже злякалася, а вчитель сміявся и казав, що їжак, як сховається в свої колючки, то може хоч і з другого поверху дома впасти — не заб'ється.
«Шкода тільки його брати: тепер саме весна, а вам попалась самочка — може за нею плачуть 4 або 6 діток у тій ямці, що вона своїми лапками так добре викопала.»
«Випустимо!» одразу захопилася Оля, «не будемо мордувати! Дивись, як він рильцем одхиляє сухе листя: мабуть, їжу яку шукає.»
Діти трохи навіть посварились: хто вимагав конче взяти їжака до шкільного тераріума, другі бажали залишили на волі в рідному лісі. Сам їжак тимчасом, радіючи, що ніхто його не займає, попростував до своєї нори.
«Дивись, як він на всю підошву ступає своїми коротюсенькими ніжками», казав Юрко, сміючись. Але тут почувся голос учительки, яка скликала дітей до ставка, і всі побігли туди. Одна Оля деякий час ще стежила, як, росхиляючи невисоку траву, посувалося маленьке колюче створіння до своєї нори, тихенько хрюкаючи, мов порося.
Коло ставочку вже зібрались усі учні. Чого там не було! Радіючи весняному сонечку, бігали по воді довгоногі тонкотілі водомірки: плавали водяні скорпіони, виставляючи вгору свою дихальну дудку на заді тіла; чорні водолюби-жуки ганялись на воді за здобиччю. При бѐрезі, в намулі, сиділи жабки в теплій воді. Вчитель керував ловами учнів. Треба
