Боже! Юрко захвилювався, він теж хотів ловити птахів, а мама лежить, у неї голова болить, заборонено її турбувати.
«Павлусь, серце моє, а ще довго ловитимеш?» запитав Юрко, затримуючи свій голос.
«Ні, мені треба піти в ліс», заклопотано відповів хлопець, нахиляючись до своїх сільців.
Юрко зовсім стурбувався: ліс розлягався недалеко, за невеликим простором поля, але — чи мама пустить з Павлом? День же такий гарний. Юрко
_%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%BD%D0%BA%D0%B0_04.png)
за всю зіму ходив лише до парку з мамою, або по цих нецікавих вулицях, де самі ворони та горобці. А тут ліс, та ще з Павлом, він же кожну пташечку знає. Юрко тихенько відчинив двері до маминої кімнати. Мама лежала з перевязаною головою, в кімнаті пахло оцетом і ще якимись ліками.
«Це ти, Юрусь?» озвалася мама, не відкриваючи очей. «Чи-ж ти робиш свої лекції?»
«Мамуся люба, я вже зробив усе, пусти мене погуляти; дивись, як на дворі добре, а там Павлусь, я з ним»… Юрко вагався: чи висловитися до кінця: — піду до лісу, — чи за ліс перемовчати?
