хопила, зацікавила історією українського народу, виховала в них і симпатію до його долі та дала їм певну наукову методу для самостійних дослідів. Молодь скрізь і шанувала її і горнулася до неї, бо почула її велику, чулу душу.
Ця чужинка з далекої півночі зуміла так глибоко зрозуміти нашого південного, такого чисто національного українського фільософа, Григорія Сковороду, і її праця найкраще поясняє його фільософію. Взагалі глибоко вдумлива Єфименкова обік з історією завжди цікавилася фільософією, особливо її моральними постулятами. Деякий час вона була дуже захоплена фільософією Толстого, його „непротивленням злу“.
Свої особисті тяжкі переживання вона переносила з дивовижною мужністю. В Харкові, де (в 90-х р.) Петро Савич Єфименко служив в якомусь Поземельному Банку, він заслаб на епілєпсію. Припадки ставали остільки часті й непередбачені, що він часто падав на вулиці; чужі люди привозили його додому, несвідомого. Олександра Яковлівна не мала ані хвилі спокою, а вона мусіла працювати — бо ж мала 4 дітей, та всі по гімназіях, платні ж банкової не вистачало. Отож сяде Єфименкова за писання статті, навкруги великі купи книжок, тихо в хаті, можна працювати, — але думка втікає від пожовтілих сторінок старих книжок, біжить вулицями Харкова, слідом за високою постаттю дорогого чоловіка, що його ось може вже захопила страшна хвороба, лежить він на брудному камінню й піна вкриває дороге обличчя. І схоплюється бідна жінка, жене від себе страшний привид присилує себе читати старі фоліянти.
Скоро хвороба почала перешкоджати чоловікові О. Я. добре виконувати свої службові обовязки, а втратити посаду було не можливо, Тоді по згоді з директором банку стала О. Я. брати чоловікову працю додому: чого він за день не подужав зробити, то вона по ночах надолужувала.
Алє стерегло її ще нове горе: старша дочка Ася вже 16 літ збожеволіла; перестала їсти, а всякі харчі з дому носила до вбогих людей; в кварталах харківської бідноти проводила цілі дні, вертаючися часом дуже пізно. Ніякі прохання нещасної матері не впливали, Ася закинула науку, лише читала по вбогих хатках пізніші твори Л. Толстого. Скоро її ненормальне положення примусило матір віддати доньку до лікарні, де вона незабром і померла від добровільного виснаження.
Це було страшне горе для О. Яковлівни: Ася і Тарас
