розквітчувалося в приватних гуртках під ласкавим опікуванням двох незабутніх українських діячів: Миколи Віталієвича Лисенка, та Михайла Петровича Старицького. Коло їх родинного вогнища збиралось усе, що було тоді в Києві найбільше талановитого в українській літературі, мистецтві. Щотижня збиралася молодь у цих двох духових майстрів української музики та літератури. Тут ми бачимо і Самійленка, і Людмилу Старицьку-Черняхівську, і Велинську. Тут намічалося цілі низки літературних творів, що мали найкраще виявити тогочасний настрій, чи переклади з чужоземних поетів. Тут лунала й товариська, але підчас дуже гостра критика на тут же читані твори молодих письменників. Тут відбувалися ріжноманітні літературні гри, завдання. В цьому щиро українському, ідейно піднесеному оточенні розвилася духово найбільша наша поетеса — Леся Українка. Але не була вона постійною учасницею цих товариських сходин: тяжка хвороба відривала її раз-у-раз від рідного осередка, уносила її далеко від рідного краю.
Леся Українка
Леся Українка, або справді Лариса Косач, народилася в 1872 р. на Волині, де батьки її мали невелику земельну власність. Мати Лесі — Ольга Петрівна Косачева, була сестра відомого українського вченого Михайла Драгоманова, і сама була відомою українською діячкою та письменницею. Вона відома також, як визначний етнограф, себто знавець народніх звичаїв, народніх казок і пісень. Вона зібрала на Волині
