Сторінка:Софія Русова. Наші визначні жінки. 1934.pdf/68

Ця самотність душить молоду, багату, дуже гарну дівчину не тільки по смерті матері, а й серед їх подорожей по цілій Европі, мов справді якесь незадоволене почуття постійно зажурює її серце, повне любови:

Далеко, далеко від рідного краю,
Де море південною ніччю зідха,
Та де не знайду я бажаного раю —
Самотність розлуки на мене чека.
У місяця світлі чинара дрімає,
І сняться їй звільно рожевії сни.
О, зглянься на неї, як палко бажає
Вона тебе бачити в царстві весни!
Спить нічка над степом, далека дорога —
На неї ллють промінь холодні зірки.
Душа, що сумує, щось плаче небога,
О, хлопче коханий, озвися, де Ти?

Лунають в Алчевської й патріотичні мотиви, як це бачимо в сильному вірші  Руська Мати“ й інші, найбільше в збірці „Моєму Рідному Краю“. X. А. все бракувало особистого щастя, в своїй самотності серця вона палко віддавалася дружбі з тими нечисленними особами, що з ними щастило їй порозумітися в думках і ідеальних змаганнях. Такими особами були її брат Іван, О. Кобилянська й ще якась учителька, їй вона присвячує кілька віршів, її оплакує по її смерті, як найлюбішого критика своїх віршів.

Ти мовчала, як ніжностей безліч
Я до ніг тобі в пісні складала,
І мій спів без надій завмірав на вустах…
О, навіщо тоді ти мовчала?..
Ой, чому, коли в небо ти синє пішла,
Таємниці ти знов не розкрила,
Чи та пісня тобі дорогою була,
Чи ти може її не любила?…
А тепер… а тепер… ти навіки мовчиш.
Я ж без відгуку гірко сумую
І про це я запитую замість тебе
Тільки хрест твій і землю німую…

X. А. не мала тієї самопевности, яка часто лунає в віршах у поетів не більшого за неї таланту; в неї часто зриваються слова зневіри до себе, до своїх писань. Вона каже: