Тільки незадовго до смерти прокидається знову в М. В. її симпатія до українського народу. В службових справах вона з чоловіком приїздить на Україну в м. Богуслав. І знов, як 30 літ тому, М. В заводить з селянками, щирі сердечні знайомства. Двері її були відчинені для всіх скривджених, яким вона чим могла допомагала. Так штундисти з сусідніх сел скаржились їй, що їх дуже переслідують — і вона зразу ж писала до Побідоносцева.
В Богуславі М. В. прожила 7 р., але не завязувала стосунків з київськими українськими гуртками. На ріжні їх запросини вона відповідала: „Працювати я працюю, то коли я вмру, тоді надрукуєте“.
Та не втерпіла її українська душа: 1902 р. завітала вона до Києва, бачилась з Науменком — під той час редактором „Київської Старини“, балакала з ним все тою ж українською чарівною в її устах мовою, передала йому своє українське ще не друковане оповідання „Чортова пригода“ і скаржилась Науменкові, що сучасні українські письменники „коверкають чудесну українську мову”.
В 1907 р. М. В. померла 10 серпня в с. Нальчик на Кавказі. Її останнє бажання було, щоб тіло її перевезли на Україну — але це бажання і досі не виконане.
Померла М. В. — ця надзвичайна жінка, про яку Тургєнєв казав: „Ви маєте дар робити з людьми усе, що ви схочете“. Жінка, яку кохали і українці, і такі визначні росіяни, як Тургєнєв, Кавєлін, Пісарєв. Одна з її співробітниць щодо перекладів писала їй: „Ви міццю свого таланту в одних збудили, в других зміцнили стільки чесних, світлих думок; не обмежуючись цим, ви тепер не тільки своїм прикладом, а й співпрацею закликаєте жінок до корисної праці“. (Див. М. В. т. 1. Дорошкевич, стор. 201).
Сама вона про себе каже: „В мене можуть бути помилки, слабості, як у більшости людей, але головне те, що я ніколи не забрудила себе відступництвом“.
Так, вона не зрадила своїх молодих демократичних переконань. Вона завжди, як квітка, тяглася до світла, до чистих, світлих ідеалів. На Україні вона найкраще себе почуває серед селянства, закордоном тішиться знайомством з революціонерами. Допомагає Лаврову, пише проклямації для Бакуніна. Реакція 70-тх років її пригноблює, вона марно змагається перебороти її вплив. В 1874 р. вона видає свої
