— 20 —
Це короткий з душі вирваний стогін. Трохи є тут символізму — зима — бабуся ходить по полях, і що вона на них бачить. Але Кобринська, що так щиро шукала єднання з Наддніпрянською Україною, зі своїми сестрами за Збручем, не могла не підкреслити того найбільш драматичного моменту цієї страшної війни, а саме, що вона ставила один проти одного рідних братів. Вона не розробила цей момент, як то було б дуже бажано, вона лише дає короткий епізод, так просто, щиро, як і все її писання.
Нагробник на могилі Н. Кобринської в Болехові.
В літературних творах Кобринської виявляється та школа мистецького реалізму, яку заклав у Києві Нечуй-Левицький і яку продовжували галицькі реалісти й реалістки кінця XIX століття. В них крім того, одбилась ясна і яскрава постійна думка авторки за визволення жінки з її нудного пригнобленого стану. Це була життєва потреба того часу, яку Кобринська змагалась виконати і своєю громадянською діяльністю і літературними працями: і публіцистичними і белєтристичними. І публіцистикою, докладами, відчитами й організаційною працею вона зуміла закласти той терен, на якому за 30 літ буйно розквітла й незалежність економічна і всебічна освіта жінки в Галичині. Вона в своїх афоризмах залишила їм заповіт, якому вони щиро слідують, а саме: „Іти крок за кроком, добиватись своїх прямуючих до вищого розвитку людськости, прав — поборювати противні погляди, що задержують найприродніший хід нових питань, доказувати при кожній нагоді силу і спосібність, дану жінці природою, та
