стало напоперек горла. Одинокою розвагою було йти з дітьми в степ, де котиться кудись сріблясте перекотиполе, де в ярочку біліє хатка, а там хутір заховавсь коло криниці”.
У коротких вільних від тюремного життя хвилинах, завсіди стає до праці, пише, уладжує хоч і недозволені курси, закладає дитячі садки, шкілки, захоронки, навчає, перетримує нелєґальну літературу, дає захист українським революціонерам і робітникам, що їх переслідував царський уряд. В той спосіб, переїжджаючи мимоволі з місця на місце, з тюрми до тюрми, С. Русова мала нагоду познайомитися й працювати з найкращим, найсвідомішим українським громадянством. Усі світочі нашого гарного письменства, науки, театру, музики, політики (що визначилися за кількадесять останніх років) С. Русовій добре знані; з усіма С. Русова працювала, сходилася, дружила.
В часі визвольної боротьби в короткому ясному періоді нашої самостійности С. Русовій призначено високе й відповідальне становище комісара дошкільної й позашкільної освіти. Вона з запалом взялася до праці, стараючись на вільній землі примінити усе своє широке знання й досвід для добра свойого народу.
Але не довго триває це щастя. З українською владою, що мусіла покинути столицю незалежної України — Київ, переїздить Софія Русова до Камянця Подільського, де починає викладати в українському університеті. Крім того організує допомогу раненим і полоненим військам українським, організує Українську Національну Жіночу Раду.
Після остаточного розпаду нашої держави Софія Русова деякий ще час залишається під більшовиками в Камянці, але не переносить того режиму; взимі переходить Дністер і після ще деяких митарств опиняється на еміґрації в Чехословацькій Републиці у Празі. На шістьдесять шостому році життя, в той час, як інші жінки звичайно кидають усяку громадську працю й відходять у забуття на відпочинок, зачинає Софія Русова нове життя, повне труду, й нову корисну працю. Вона стає професором педаґоґіки в Педаґоґічному Високому Інституті ім. Драгоманова в Празі, і там не тільки живим словом, але й письмом поширює нові наукові думки на полі виховання, як і все досі, навіяні глибоким аж до жертв патріотизмом.
І на еміґрації С. Русова бере живу участь у громадському, а зокрема жіночому житті. Вона на славу заступає нашу національну думку й українську жінку перед широким
