Переїхавши до Києва, ми найняли маленьку кімнатку на Стрілецькій вулиці й увійшли цілком кожний у свою працю: Олександер взявся за Ніженський повіт, а я за підготовку до фельдшерства. В ті часи не було ще медичних курсів для жінок, а існувала звичайна військова фельдшерська школа, що давала дуже мало знання. Але на звання фельдшера можна було здавати іспит при »Врачебній Управі«, — отож я й почала готувати той мінімум медичних наук, що його вимагав цей іспит. Завдяки знайомствам я мала доступ до лікарні на Рейтарській вул., що нею керуває проф. Афанасьєв, та до анатомічного театру, де після того, як кінчалась праця студентів, я могла працювати над трупами і окремими анатомічними препаратами. Моторошно якось було під вечірній час самій працювати в високих залях анатомічного театру. Памятаю, одного вечера я увійшла в свою звичайну лабораторію і побачила на столі приготований для мене, ще непорушений трупик маленької дитини. Невже ж це мені треба його різати? Не стало в мене для цього мужности, — я саме тоді чекала народження своєї дитини, і я малодушно втекла від маленького небіжчика, втекла назавжди з анатомічного театру. В половині лютого я здала іспит при »Врачебній Управі«, а 19-го в мене народилася дочка Люба. Тяжко було жити з двома дітьми в такому тісному помешканні, а з того часу, як я мала фельдшерський дипльом, мене знов почало тягнути на хутір, щоб там прикладати до життя своє знання. З першими весняними днями я забрала дітей і повернулася на хутір. Я привезла з собою чималу аптику і почала лікарювати, — ходила по ближчих селах, по сусідніх хатах, а з далеких сіл приїздили до мене. Стали звати мене шептухою, і я раділа, що можу реально допомагати народові.
Політична праця на той час була майже немож-
