любов до коней і нахил до панів: любив із нами чаювати, вважав себе за вищого від селян, бо служив на залізниці. В його хаті перебував мій чоловік, поки будувалася наша домівка.
Трохи далі, на узліссі мешкала дуже цікава родина: двоє старих і два їх сини, один років 10–12, другий парубок 18–19 років, Грицько. Він працював у нас, то допомагаючи в будівлі, то на своїх конях перевозив нам що треба було — чи то дерево, чи збіжжя; він був своя людина в нас, приходив майже щодня. Памятаю, одного разу за чаєм ми їли мясо з гірчицею, а він думав, що то мід, та як наклав собі густенько на хліб, то таки добре опікся. Але він був трохи придуркуватий і довгі руки мав, так ще з ним і балакати трудно було, а куди там уже провадити якусь пропаганду. Батьки його були цікаві з етнографічного боку. Старий, Михайло, знав усіх людей мабуть верстов на 50 навкруги, всі родинні й економічні їх відносини; це був ходячий місцевий літопис. Але найцікавіша то була його жінка Христина: старенька була шептухою, знала всяке польове й лісове зілля, всі ягоди, цілими днями ходила по лісі та збирала все на ліки, лікувала людей від усяких хворіб. Маленька на зріст, з обличчям зморщеним, як печене яблуко, з глибокими очами, завжди у злиденному вбранні, але ніколи не в дірявому, прийде бувало з повним кошиком грибів, підіпреться рукою та й стане оповідати. Це була жива лісова легенда, хроніка місцевого життя за яких років 40. Чого тільки не пережили ці останні свідки панщини у нас на Чернігівщині! Дуже їх дивував наш новий genre de vie, але з тонкою делікатністю вони не висловлювали ані критики, ані спочуття.
Найприємнішим був наш сусіда з села Високого — Хома Колесник. Це був ще молодий господар, незаможний, типовий український селянський інтелігент, у найкращому розумінні цього слова. Був грамотний, мав велику цікавість до всього. Уважно прислухався до всіх наших розмов, накидався на нові книжки. Продукт ще російської школи, він уперше від нас почув про українську національну свідомість, вперше прочитав українську книжку, і признався, що йому тяжко було її розуміти. Він любив музику, сам співав гарні народні пісні і заслухувався, коли співав Олександер. Але з захопленням підтримуючи постійні зносини з нами, він ра-
