і завжди заступався за всіх переслідуваних адміністрацією. Сам справжній аристократ, він як мистець, був улюбленцем місцевої аристократії і його добре приймали у всіх »помпадурів«. Дотепний, веселий, з усіма на »ти«, був дуже милий товариш. До українства він ставився як до одної з ідеалістичних мрій »Саші Ангєла« та Шрага, а що сам він дуже любив їх особисто, то й помагав українській справі чим міг. Його зусиллям завдячуємо засновання прекрасного музею Шевченка в Чернигові.
Як перед очима в мене всі ці видатні для того часу поступові земці й статистики. Висока, широкоплеча постать Карпинського, завжди в боротьбі з чернигівськими »помпадурами«. Мовчазний на земських зборах, він уперто й реально переводив усі їх ліві постанови. Микола Константинович, трохи скупенький, але певний земський діяч лівого напрямку, більш уміркований, що вмів із чисто українським гумором висміяти своїх противників. Біля них Варзер, худенький, веселий, теж аматор музики, театру, байдужий до несподіванок долі[1]. Його дружина, Олександра Єгоровна, була сестрою пані Константинович. Мовчазної вдачі, все було сидить та курить; багато читала, але в громадській праці участи не брала. Була радикально настроєна, але до всього, особливо до нігілізму свого чоловіка, ставилася критично. А обік із ними аристократ-маляр Іван Рашевський, що перемішував у своїй розмові українські, російські й французькі слова. Понад усіми цими постатями чернигівських діячів встає нервова особа, з гарячим поглядом очей, у пенсне, з темним волоссям, високої, трохи сутуловатої будови — це блискучий промовець, земець Іван Ілліч Петрункевич. Довелося цьому щирому російському патріотові померти на еміграції під Прагою в 1922 р.
Всіх цих чернигівських земців не лякали ніякі переслідування царської адміністрації, ніякі злидні не могли звести їх на компроміси. Це були широко освічені люди, що виносили своє знання й свої переконання поза межі чернигівського життя: Петрункевич грав ви-
- ↑ Відбувши 20-літній стаж земської праці, що чергувалася з ріжними конфліктами з адміністрацією, він перейшов на урядову службу і вславився статтями на теми промисловости Росії й робітничого питання.
