своєму урядові деякі вимоги. Не відразу згодився петербурзький уряд на активну, одверту допомогу південному словянству. Більше пів року боролося воно само, на свій страх, а Европа мовчки дивилася, як текла кров цих героїв. Перші озвалися до них по братньому українці; вони добре знали, що то значить політична неволя. Стали збирати гроші, зброю, невеличкими гуртками люди переходили кордон і йшли вмирати за велику ідею — визволення словян. У Києві існувала таємна невеличка організація, що допомагала цим гурткам, добувала для них зброю, невеликі суми грошей. Ще як жили ми в Празі, відвідав нас у герцеґовинському вбранні молодший брат Олександра, артилєрист Коля. В запалі він потай вирушив із Петербургу за кордон, побував уже в кількох боях і мусів тепер вертатися; бо був залежний від свого військового начальства. По дорозі він заїхав до нас, щоб розказати про свою героїчну боротьбу і про те обурення, що там викликала байдужність Европи. Але виступ Росії проти Турції зближався і це, звичайно, хвилювало всіх і в Чернигові.
Тоді серед чернигівського громадянства визначалось кілька відокремлених течій і було декілька видатних осіб. Унизу по Десні, в т. зв. Лесковиці жила родина Вербицьких: батько — учитель літератури в гімназії, нігіліст, представник крайньої лівої, три сини Федя, Коля і Гриша та дочка, не памятаю вже як її звали, що стала потім дружиною Вороного. Я добре знала їхню матір, добру, ласкаву, завжди заклопотану своїми родинними справами і матеріяльними злиднями. Чоловіка її, за українські симпатії, переведено в 1876 р. на посаду вчителя з Чернигова в Рязань, а потім в Орел, так що він приїздив додому лише на літні вакації. Хатка Вербицьких утопала в густому саду, де було багато чудових овочів. Молодих В-х я пізнала, коли вони вже були студентами. Федір Миколаєвич був романтичної вдачі, писав вірші, любив музику, а до українства ставився цілком байдуже. Микола Миколаєвич одружився з однією з моїх небог, Любою Ліндфорс. Але це подружжя скоро розійшлося. Микола Вербицький був дуже гарний на вроду, але занадто егоїстичної вдачі. Третій син, Григор був дуже добрий, мягкий і ласкавий до своєї мами, що, на жаль, осліпла на старі роки.
Разом із ними жив їхній родич, Іван Федорович
