відкриття Робітничого Університету при Соціольоґічному Інституті, який хотіли провести самостійно, не утрудняючи новими проханнями міністерства. Але він проіснував 2 роки і за браком грошей припинив свою дуже корисну працю. Потім був світлий вечір, коли Педаґоґічний Інститут поставив в память Лисенка його гарненьку оперу „Nocturno“, з гарними декораціями Наталі Геркен-Русової, з найкращими інститутськими співаками. Ця музична перлина виставлена була з великим успіхом і саля була повна. Приємно було бачити людей з дуже ріжних ґруп еміґрації. Потім з великою пошаною українська еміґрація вітала славну письменницю О. Кобилянську, що проїздом до Карльсбаду перебувала кілька днів у Празі. Вітали ми також паню сенаторку Кисілевську, що приїздила в Прагу на кілька днів, разом із чеськими жінками.
На цьому я припиняю свої спогади. Останні роки еміґраційного життя ще занадто живі й до них тяжко ставитись цілком обєктивно. Якщо нашій празькій еміґрації можна робити докір, що вона не завоювала собі перед Европою певного політичного становища й не виявила бажаної політичної акції, то не можна не визнати, що завдяки матеріяльній запомозі Чеського Уряду вона визначилася своєю культурною працею й придбала шану нашій науці участю в ріжних наукових зїздах в Берліні, Штокгольмі, Празі, Женеві, Гайдельберґу, Римі й інших містах, на яких виступали завжди професори Українського Університету й Педаґоґічного Інституту.
Чеське Міністерство закордонних справ може з гордістю похвалитися тою великою запомогою, яку воно дало в страшну годину нашої руїни 1920 р. — 1922 р. українській еміґрації, й вона, на мою думку, використала ту поміч якнайкраще, щоб піднести українську культуру.
