печний: повстанці навкруги Камянця, большевики в тривозі, скрізь на дорогах порозставляли варту, по селах теж скрізь вартові. Ми йшли полем ясною місячною ніччю. Коли наш провідник помічав якусь небезпеку, — наказував ховатись у траві. Тільки-що стали наближатися до першого села, нараз спинив нас вартовий. Просили ми його, щоб пропустив нас у село, що ми запізнилися в Камянці, а дома діти! Він повів нас до „старшого“. В ту ж мить наш провідник зник, втік, але вартовий, не звертаючи на нього жадної уваги, таки вів нас, бючи нас обох прикладом в спину. Привів до вартівні. Погана халупка десь у глибині подвіря, в тісній кімнаті повно диму. Один офіцер лежить на канапі, другий нервово ходить по кімнаті й палить папіроску. Вартовий, якийсь інородець, каліченим жарґоном докладає, що зловив якихось підозрілих жінок. Холоне моє серце за Олю. Чемерівські спогади, мов гадюки, зазирають у вічі. Але гіркий дитячий плач Олі ворушить серце молодого офіцера — він пускає нас додому!
І ми знову на голому шляху, — стара й мала — повертаємось назад до Камянця. Дороги не знаємо. Місяць світить над білою шосою. Щоб обминути усі варти, що навкруги облягають Камянець, — так що жадна муха не влетить, ані не вилетить, — пішли ми полем, чорною ріллею, обминаючи шлях і орієнтуючись на вогні міста. Людей боїмося гірше від вовків. Приблизились до двірця, але чимскорше відійшли, бо його вартують. В розпуці, стомлені, сіли на полі, тремтячи не так від нічного холоду, як від страху перед кожною тінню, перед далекими людськими голосами, що долітали до нас. Чекали ранку, коли люди вже будуть на базар іти, — може серед них загубимось і проскочимо до міста. І ось якимсь чудом скінчилась оця страшна, памятна нам подорож білої місячної ночі. Прийшли додому, влізли вікном до хати — всі ще спали і ніхто й не знав про наше нічне бурлакування.
Тільки за третім разом пощастило нам перейти Збруч. Атмосфера створилась така, що я не могла вже довше терпіти, фізичне винищування молоді, русифікація, що провадилась під лицемірною українізацією, — все це примусило мене таки вирватись з того пекла. Я стала вмовлятися з жидами-контрабандистами —
