повстанці, чи то військо Петлюри, чи якесь чужоземне військо. Призначались навіть дні, коли вони мали дійсно, невідомо звідки, прийти. Але ніхто не приходив, і залізна дійсність якимсь непоборним кільцем стискала нас усе дужче. Коли це наприкінці осени наші бажання стали наче справді реалізуватись. Це був той фатальний похід Тютюнника, що забрав стільки жертв. Існувала орґанізація, що підтримувала постійний звязок між українською молоддю, яка вчилась у Камянці по високих школах, і селянами та сільськими вчителями. Збиралась зброя, селяни не жаліли грошей, давали на орґанізацію повстання. А як усе це викрили — скільки тоді найкращої молоді, найкращих селян розстріляно! Але паніка все-таки обхопила большевиків при перших чутках про те, що йде Тютюнник, що він уже оточив ліс між Скалою та Камянцем. В одному селі його козаки вже казали селянам, щоб не давали хліба большевикам, в іншому — вирізали Чеку. Паніка зростала. Радісно було дивитися, як большевицький уряд навантажував вози своїми паперами та майном — вже збиралися втікати. Наспіх порозстрілювали декого з арештованих українців. Всі мали певну надію, що на другий день і духу большевицького нє буде в Камянці, що нарешті будемо від них врятовані. Але за ніч все змінилось: десь у лісі большевикам пощастило відігнати козаків-повстанців, розвідка впевнила їх, що тих козаків невеличка жменька, і певність повернулась знов до них. Памятаю, я ранком прийшла в Ісполком. Правда, кімнати були ще майже порожні, не видко було „начальства“, але урядовці вже розвантажували вози, ставили знов машинки до писання і злорадо стежили за кожним зітханням, кожним сумним виразом на обличчях урядовців-українців. Вчора ми ще відважувалися виявляти хоч трохи свою радість, сьогодні — кожний вияв жалю, суму загрожував арештом. Серед нас запанував одчай — невже, невже надія нас обдурить? Що сталось? Чого сподіватись? Кругом повна непоінформованість.
Але щоденні вчинки Чека добре нам говорили про певність большевицької влади. Почалась кара, страшна розплата за спробу визволитися, за змагання врятувати нещасливу країну. В одній знайомій сімї було троє заарештованих: старий, спараліжований батько,
