не сміє покликати батька, не знає чи він схоче вийти, чи післати йому чай у самітню жалобну кімнату. Вона ще молоденька, але по смерті матери, господиня. На дитячі плечі впало все хатнє господарство, насіла тяжка турбота за малу сестру.
З цього раннього дитинства залишилися в мене лише уривчасті спогади: старенька няня з Грибової Рудні — вона натягає панчішки на мої ноги, а я пустую, розпитую її про новинки дворового життя, іноді вона приносить мені з »людської« кухні чудову перепічку, що мені здається смашнішою від усіх кухарських тартинок із нашого стола. Памятаю подорож до Москви в величезній кареті, де в мене був цілий куток для моїх ляльок. Виїхали з дому своїми власними кіньми, на першій стації вже ждали свіжі коні, що їх вислано вперед і щойно з третьої брали поштових коней. Карета була повна всяких припасів. На стації виносили ріжні валізки з пиріжками, замовляли юшку з курки, все запивали чаєм і знов усі влазили в карету, як у Ноїв ковчег і їхали далі. Памятаю, як приїхали ми до тітки Філатьєвої, моєї хресної мами в її чудовий маєток Чайнково в Ярославську губ. Там їздили ми з тітками до ліса по гриби. Сідали на довгу »лінейку«, запряжену чотирма кіньми, й їхали дуже поволі. Тітки дивилися на траву через льорнетку і, побачивши гриба, казали зупинятись, якась »дівка« стрибала з лінейки й брала гриб.
Потім одразу ці мої туманні спогади прояснюються. Щось велике настає в нашому житті — 1861 рік, 19. лютого. Батка зразу вибрали мировим посередником і він почав з захопленням провадити »уставні грамоти« на користь селян. Саме тоді мусів виїхати за кордон, щоби відвідати хвору мою тітку Наталю. Сестра моя не хотіла їхати. Вона привітала великий акт визволення кріпаків своїм чулим серцем і всією душею хотіла приєднатися до праці для визволення народу. Але вкінці виїхали ми всі в трійку. Це перший мій виїзд до Европи на семому році життя. Найдовше були тоді в Швайцарії. Памятаю, як виїзджали ми на ледівець Ґрендельоальд на осликах, удвох із сестрою. Памятаю дивне почуття холоду серед теплого літнього дня, Женеву, Інтерлакен, озеро Тунське — але моя сестра не роскошувалася красою найкращих швейцарських гір, ані пишнотою готелів; в Женеві й Берліні шукала російських еміґрантів,
