рошно, лячно. Неможливо було в цій ситуації залишатися самій — пішла шукати людей, подивитись, хто ще тут є. Бачила Чехівську, дуже стурбовану — теж не знала, як виїхати з дочкою. Пішла до Черняхівської — вона теж ще тут була з Роною. І більш нікого. Ось тоді я зрозуміла, як я звязана з нашим міністерством, — воно з усіма нашими урядовцями наче заступало мені мою родину, воно давало мені працю, без нього я почувала себе нікому непотрібною, якоюсь дрібничкою, „мов одірвалась від гіллі“. Купила опіуму, щоб на випадок чого мати змогу покінчити це дурне життя, щоб не бачити, як гине Україна…
В ці тяжкі хвилини тільки випадкова зустріч із Дорошенковою, її щира, наче від рідної дочки приязнь, розвіяла мої чорні думки. На другий день лив дощ. До міста не ходила, на всяку евакуацію махнула рукою, почала вчити якихось трьох дівчат, моїх сусідок. Увечері забігла до мене Черняхівська з дочкою й двома хлопцями — казали, що відомості надходять добрі, що мабуть скоро всі повернуться. Весело пили чай, їли полуниці, я знов почала сподіватись, що відбудеться учительський зїзд, і думала, що мені й не можна було б від нього поїхати. Але 15-го (на другий день) Дорошенкова прибігла до мене й каже, що пішки йде на Київ через Липовець, і стала мене благати виїхати з останнім „комендантським“ поїздом із Винниці. Приходить ще один з наших урядовців, Ковалевський, каже: „Рушаймо разом, доганятимемо міністерство“. Пішли вони обоє. А тут дощ, болото невилазне, ніяк до двірця не дістатися. Ніхто воза не наймає, бояться, що в місті зараз заберуть і коней, і воза. Тут виявилась шляхетність мого сусіда, штундаря Ксаверія: взяв на плечі мою важку валізу, і поплентались ми на двірець. Прощай, моя люба хато, — тож востаннє я в ній жила! Прощай, мрійне життя в зеленому садочку, серед ланів золотих понад Бугом! А реальне життя, це — евакуація, безпритульність, перервана праця, еміґрація, розпач за Україну, безсила ненависть до її ворогів, зневіра в усьому святому. Цілком змокши, без жадних думок, сіла я в той останній український поїзд. У ваґоні Флоринський, Баран, ще якісь старшини, провадять політичні розмови, критикують діяльність уряду. В другій частині ваґону
