воги й щастя. Потім Юрко мені розказував, як козаки просто рвалися в бій, — звечора, лагодились, проспівали молитву і національний гимн, а вдосвіта пішли в наступ. Не хотілося їм руйнувати своє місто гарматним огнем, але ґранати таки прилітали на місто. І дивно, мешканці дому, куди одна з них впала, потім мені показували те місце, як щось святе: сюди козаки стріляли! Большевики тікали, бо бачили в наших козаків таке піднесення, що не мали надії встояти перед ними. І того таки дня наші вступили до Камянця. Людність їх засипала квітками, всі раді були пристати до давно жданих рідних переможців. На другий день Огієнко й я автом виїхали з Борщева. Боже, я цілувава землю, коли переїхали в Скалі Збруч і рідні степи прийняли нас свої обійми! Наше авто раз-у-раз псувалось й останню частину дороги довелося йти пішки. Огієнко сердився, — ректорові університету не личило пішки входити в своє місто, але я раділа. Юрко їхав з санітарним обозом, перегнав нас і зустрів за фортецею. Що то була за щаслива ніч! Всі вдома. Правда, всі: і Юхим, і Левко, і Юрко спали бо-знає як, але зате у своїх. Женя Ватич аж світила з радощів своїми чудовими очима. Слідом за нами вїхав до Камянця й Петлюра. Ентузіязм був величезний. Маленькі діти з дитячого садка йшли спереду перед Петлюрою й тонесенькими голосками співали „Ще не вмерла Україна“, а він підняв і поцілував ту дитину, що подала йому квіти. За кілька днів місто й земство влаштували на честь Петлюри урочистий обід в салі колишнього дворянського зібрання. З жінок були лише я та панна Залевська, як представниця студенток. Я вітала Петлюру від жіноцтва й казала, що хоч жінки не можуть брати участи в обороні рідного краю в шерегах вояків, але вони всім серцем раді працювати для зменшення фізичних страждань героїв. Петлюра мені на це відповів: — „Ні, пані, жінки можуть щось більше зробити. Я Вам нагадаю, як Ви самі своєю щирою промовою причинилися до політичного перевороту“. І він випив за моє здоровя. Це він пригадав мою промову на засіданні Національного Союзу в Києві, на якому було порішене протигетьманське повстання.
З боку козаків чулися скарги, що громадянство не виявляє необхідної уваги до війська, що вояки го-
