стецтвом, жила більше в Києві, де вчився її син юнак. А Микола Миколаєвич Євреїнов зимував на самоті в прикрашеній для неї палаті в Хоробичах. Революція жорстоко покінчила з ним. Банда темних людей, що не могла розуміти цієї благородної людини, вдерлася одного дня в його затишний кабінет і тут його вбила.
Наші найближчі, поблизу Алешні, сусіди звісно не могли задоволити мою широко освічену матір. Вона шукала розваги далі, в більш аристократичних родинах, що жили далеко, верстов 40–60 від нас — Свічини в с. Тупичеві, Лизогуби в Седневі. Моя мати була дуже побожна і їй бракувало церкви в Алешні. Парохіяльна церква була в віддалі 7 верстов за лісами, в с. Ловині. Через болота, що лежали навкруги, часом до Ловина не можна було й дістатися. Отже батько зважився збудувати невеличку церкву в самій Алешні. За допомогою тіток із Москви батько справді поставив дуже гарну маленьку церкву в стилі Растреллі, тоді модному. Це була велика вигода для селян і всі села навкруги завжди згадували за це добрим словом мого батька[1].
До кріпаків мій батько ставився дуже добре і нічим їх не гнобив. Мати поводилася з більшою гордістю і більше вимагала. Я ще памятаю, як у неї багато дівчат вишивало на пяльцях цілими днями і від служби вона вимагала найточнішого виконання обовязків. Взагалі батьки мої були шляхотні, високо освічені люди з добрим серцем, але вони були пани з поглядами свого часу. Я памятаю, як я дівчинкою чогось дуже уважно за обідом розглядала нашого льокая, дуже кумедного Філімона, що подавав за столом; батько суворо спитав мене по французьки, на кого я дивлюсь, і додав з докором: „on ne régarde pas un laquai“. В нашій бо родині панувала французька мова.
Коли я вже дорослою бувала в Алешні, від усіх
- ↑ Перший священик, що правив у нашій церкві, О. Марко, приїздив для всіх треб із Ловина, що був парохіяльним центром, хоч і лежав осторонь усіх сіл, що входили в його парохію. Ловин належав великому панові Кейкуатову, що мав там велику гуту (фабрику шкляних виробів). О. Марко був неосвіченою людиною, але один із його синів учився в петербурзькому університеті, що було на ті часи дуже рідким явищем. Одна з дочок О. Марка була замужем за зайшлим шотландцем Стюартом, дрібним землевласником.
