терське відношення до всіх націй, висловлювали радість, що приймають у себе гостей усього світу, підкреслювали значіння міжнародніх зїздів для культурного взаємного розуміння. Я прочитала доклад про нашу молоду українську пресу, про тяжкі умови політичного життя, в яких вона ніяк не могла розвинутися, оповідала про ті цензурні утиски, які перешкоджали її розвиткові. Мене гаряче вітали. На щастя, представники російської преси були з порядних петербурзьких ґазет і теж підкреслювали тяжке загальне становище преси в Росії. Після докладу чомусь мене обступили есперантисти з проханням ширити цю мову, переконували мене в її великому значінні для майбутнього. Все вийшло якось дуже щиро й гарно, і ми з Юрком вернулися в піднесеному настрої, а бельґійці знов співали в ваґонах. Але коли вже в готелі я глянула в зеркало, трохи не впала від жаху: я побачила, що я свою парадну сукню наділа задом наперед і так читала свій доклад!
На другий день я оглянула педаґоґічну виставку і багато побачила там для мене цікавого. Ми не могли дуже довго жити в Лувені, грошей було в нас мало, а поки Ол. Ол. закінчував свій курс лікування в Наугаймі, ми мали за-для Юркового здоровля пожити ще десь на морі. Ми поїхали на французький берег Атлянтійського Океану, але, звісно, не на якийсь курорт, а в просте рибальське село Angoulinsurmer на самому березі океану недалеко від Лярошель. Що то за чудове місце було — море виблискувало спочатку на обрії, а потім відходило все ближче до залізниці, вже через вікна ваґонів ми вдихали його солонкувате повітря з характеристичними пахощами морського життя. Просто з вокзалу ми побігли до моря. Хвиля за хвилею набігало воно на низьке побережжя села, але трохи далі, за кілька кроків, вже здіймалися скелі високого берега; їх цілком обмивало море, люто накидаючи на них свої хвилі, що підчас бурі переливалися аж по-за їх верхи. Мов якась кольонада середньовічної ґотики стояли ці скелі, і ріжні напів-темні проходи між ними справляли вражіння храму з чудовою різьбою. Велична була гармонія між безкраїм сіро-зеленним простором моря й цими нерухомими твердинями, що за кілька віків безупинної праці лютих хвиль таки мусіли їм піддатися. Ми сіли на пісок під цими скелями. Було тихо-тихо, тільки
