лись ми композиціями молодого музики Степового; він приходив до нас на Офіцерську, сідав біля фортепьяна, тихо-ніжно торкався його клавіш і по них лилася чудова мельодія, глибоко пройнята рідним українським настроєм, але вже оброблена європейською гарною гармонізацією. Ол. Ол. тут же співав ці романси і виявляв їх авторові в правдиво зрозумілому виконанні. Дуже ми захоплювалися мистецькими творами цих молодих артистів слова й пісні й ширили їх твори серед українців. Пізніше Благодійне Т-во видало своїм коштом перші твори і Олеся і Степового. Взагалі в той час серед української молоді ширився інтерес до українства. На Бестужевських курсах Ефименко упорядкувала дуже цікавий семинар з української історії. Але курсисткам цього було мало, їм бракувало знання самої мови української й літератури. І от склалася невеличка ґрупа українок, медичок і бестужевок, за проводом Наталі Калинович, яка звернулась до Ол. Ол., щоб прочитав невеличкий курс граматики української мови, а я курс української літератури. Це треба булої робити дуже конспіративно, щоб не підвести курсисток, які виявили таке сепаратистичне бажання — знати граматику своєї рідної мови й свою рідну літературу. Памятаю, що мене одна з курсисток чекала на вулиці, проводила якоюсь бічною фірткою через двір в невеличку кімнату, де сходилось 10–12 курсисток послухати мій виклад. Але й ця конспірація не помогла. Скоро Калинович попередила нас, що за нашими сходинами »стежать« і треба їх припинити. Наталя Калинович теж була нашим улюбленим гостем: маленька на зріст, худенька, з чудовими темними спокійними очами, вона була повна енерґії і відданости українській національній справі, гаряче любила Україну, любила медицину, любила людей і була прегарною товаришкою. Петербурське підсоння дуже шкодило її слабому здоровлю, але вона нізащо не хотіла його покинути. І таки скінчила свою медичну науку. Пізніше я зустріла її лікарем в українському селі недалеко від Саратова.
Російсько-японська війна, що несподівано, невідомо за-ради чого, вибухла в 1904 р., дещо оживила громадське життя в Росії. Хоч на воєнні справи витрачалися мільйони, держава зовсім не була готова до війни. Росіяни з якимсь, цілком незрозумілим призир-
