Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/164

Ця сторінка вичитана

слання, конспіративно збирали гроші на арештованих та на нелєґальну літературу і т. ін. Взагалі це було »вогнище«, так само, як і помешкання Русових, хоч оточення в Короленка було більше родинне. Він жив із своєю жінкою, двома дочками-підлітками, ґімназистками, та дуже милою тіткою, полькою з походження, дуже щирою та чулою людиною.

Великою втіхою було ще для нас відвідувати Опанаса Рудченка, що писав під псевдонімом Мирний. Він мешкав на тихій, віддаленій від центру міста вулиці в своєму власному домі. Жінка його була німкиня, і уся атмосфера в хаті, всі три хлопчики-гімназисти в хатніх коротких курточках — все мало на собі характер порядку і певности. Затишно було в їдальні з лямпою під зеленим абажуром слухати оповідання Опанаса Яковича. Він служив у казенній палаті, і мав дуже мало вільного часу для своєї улюбленої літературної праці. Саме тоді він був захоплений перекладом Гайавати. Був страшенне скромний, але видно було, як йому приємно, що нам подобається його переклад. А що Опанас Як. не був певний у своєму знанні англійської мови, то ми вмовилися привести до нього Короленка, що дуже радо згодився познайомитись із таким талановитим українським романістом. Він взяв із собою англійський текст поеми Лонґфелло і уважливо слухав переклад у мистецькому читанні Мирного. Мені аж дивно було бачити, як наш шановний письменник боявся критики Короленка. Але крім похвали не прийшлося йому чути нічого, хіба дві-три поправки в перекладах індіанських виразів.

В Полтаві я познайомилась з одною дуже оригінальною жінкою. Вбиралась вона майже зовсім по чоловічому, мала коротке волосся, заміж і не думала виходити, маючи вже біля 40 літ. У неї був маєток недалеко від Полтави. Жила вона в гарному будинку сама з товаришкою, що з нею не розлучалася вже кілька літ. Нас зблизила справа народньої освіти. Та панна давно мала в своєму селі школу і їй хотілося зорганізувати там навчання як-найкраще. Я запропонувала їй для її народньої бібліотеки українські книжки і — як це типово для полтавської абориґентки російської культури — вона вагалась. Кілька разів підкреслювала, щоб я вибрала для неї що є найкращого. У неї все був