мовини в Топаль. Від усього населення — від українців, від жидів були окремі вінки, саме тому, що він так добре ставився завжди до всіх націй, до всіх верств.
Ці 4 роки мого життя в Чернигові були заповнені працею для справи народньої освіти та лекціями літератури, яку я викладала вдома дівчатам, що скінчили гімназію.
В 1897 р. на Волзі почався страшний голод, і молодь із столиць та з провінціяльних міст їхала туди влаштовувати їдальні. В Чернигові цю думку подав син адвоката Саца, молодий музика Ілля. Він чудово грав на віолончелі. Ото-ж він і зібрав гурток 3–4 дівчат та 2-х молодих хлопців, щоб на громадський кошт поїхати в Казань. В цей гурток записалась і моя дочка, що тільки що скінчила в Києві гімназію. Хоч і страшно нам було пускати її так далеко таку молоденьку — 17-літню, але її бажання були для нас завжди законом. І вона поїхала аж на 8 місяців. Вернулась вона з другим виразним бажанням — вчитися медицини. А що ні на київські, ні на петербурзькі курси не приймали до 20 років, то вона стала просити пустити її в Монпеліє в університет, куди їхала її знайома Маруся Григорович. Але в таку далеку подорож ми вже не відважувалися пускати її саму. Олександер став старатися, щоб мені видали закордонний пашпорт. Жаль мені було покидати старого, я доручила доглядати його Міші, що вже вступив у харківський університет. Але цей догляд був непевний, а до того ж і робота в Чернигові кінчалася, і Олександра Ол. закликали тепер у Полтаву, де провадив статистичний земський перепис Кулябко Корецький. Знову нове місто, нові умовини життя, і Олександрові Ол. треба було акліматизуватися там зовсім самітньому, — бо я гадала прожити з Любою цілий рік. Тим більше, що в мого Юрка виявилась грижа і страшенно його мучила, і ми хотіли його оперувати за кордоном. У вересні все було готове для нашого відїзду. Сумно провожав нас Олександер Ол. на двірець. Ми їхали на Київ, де мали забрати Марусю, що її нам доручала мати. Перебувши два дні у Києві у Зіни, ми вечером виїхали на Львів-Відень, Женеву, Монпеліє. Як сон пролетіли три дні чарівної подорожі через Альпи, і старовинне Монпеліє прийняло нас у своє лоно. Скоро
