просив до себе Тарновський. Він належав трохи до толстовців і мав виноградний маєток у Мелітопільському повіті. Це був дуже цікавий тип прогресивної людини з широкою освітою, що ставилася цілком негативно до політики, і тільки в фізичній продуктивній праці вбачала найкращий шлях до соціяльного й морального відродження. Цілий день він працював на своєму винограднику нарівні з робітниками, а вечорами в затишному, мистецьки оздобленому домі читали часописи в ріжних мовах, грали на фортепіяні. Це культурне життя давало мені той відпочинок, що його я дуже потребувала після всіх останніх переживань. Приїздив до нас і Олександер, йому теж подобалось активне просте життя Тарновських, степ, що розлягався навкруги, чудовий запах винограду, коли він цвіте.
Восени закінчилось слідство; Олександрові Ол. зарахували в кару ті дні, що він цілком безвинно просидів у тюрмі, нас — Байздренка Семена, Липу, мене та ще когось із молоді засудили на кілька місяців тюрми, — мене на три місяці[1]. І тут знову харківці виявили мені таку ласкавість і любов!
Тоді тюремним лікарем був Піснячевський Фотій Вікторович, член української Громади, приятель Олександра Ол. і улюбленець усіх арештантів за свою добрість. Він придбав собі таку пошану і в адміністрації, і в громадянства, що не боявся ставитися до всіх арештантів, і кримінальних, і політичних, як-найліпше. Коли мої свояки сказали йому, що я чекаю дитинку, він заспокоїв їх, що для мого здоровля все потрібне буде зроблено. І справді, мене перевели в велику камеру, щоб я мала більше повітря (ох, як я ненавиділа цю величезну хату, де луна йшла від моїх кроків, де так сумно блимала малесенька лямпочка!). Мені давали ліпшу їжу, частіш випускали мене на проходку в тюремний двір. Але це все мене не потішало, ніколи не хотілося мені так додому, як тоді, хоч я й знала, що коло моїх дітей Зіна, що Олександер Ол. здоровий і закінчує перепис і що на такий самий перепис його вже за-
- ↑ Одночасно з Русовими арештовано було в Харкові в травні 1893 р. кільканадцять осіб. Був це провал української політичної організації »Братства Тарасівців«, найвизначнішим членом якого був Іван Липа, автор „Profession de foi молодих українців«, уміщеного в львівській »Правді« за 1893 р. — Ред.
