Сторінка:Софія Русова. Мої спомини. 1937.pdf/138

Ця сторінка вичитана

померла, а інші діти росли здорові. Наймолодша дочка Таня виявляла не малий поетичний талант.

На початку XX ст. Єфименко дістала посаду лектора історії України на Бестужевських курсах (жіночих), і ціла родина переїхала до Петербургу. Олександру Як. дуже шанували на курсах. У неї був семинар, де слухачки курсів дуже добре опрацьовували матеріял з української історії. Петро Савич скоро помер, і поховали його недалеко від Петербургу по Фінляндській залізниці. Пізніше харківський університет признав Олександру Як. достойною професорського звання, а її підручник історії визнали, як дисертацію на доктора. А в 1918 р. цю прекрасну людину вбили на якомусь самітньому хуторі біля Харкова, вбили разом з нею і дочку її, молоду поетесу Таню!

Такі люди, як Олександра Яківна Єфименко, проходять, як прекрасні постаті, суцільні в своїй морально-інтелєктуальній незалежності, непідлеглі ніяким життєвим перешкодам, віддані одній високій меті.

У близьких відносинах були ми і з Багалієм, професором харківського університету. Жінку його з родини Александровичів я знала ще в Києві — вчила її сестру музики. Вона була дуже вродлива, веселої щирої вдачі. Громада українська на той час складалася з таких людей: Павловський, член міської думи, Станиславський — адвокат, Шиманів, Багалій та ще Семен Байздренко, активна чорноземна сила усієї громади. Високий, огрядний, із щирим сміхом, дуже добродушний, він належав і до української громади і до революційних кол. Як коли треба конспіративну валізу сховати, то було завжди тягне її Семен, або комусь десь переночувати — Семен зараз, радий своє ліжко віддати.

Поза цим гуртком були ще люди співчуваючі українству — Филонів, заможний домовласник у Харкові, що в його хаті відбувався земсько-політичний зїзд вкінці 70-х років та часто відбувалися ріжні українські збори, напр. нелегальні Шевченкові свята. Це був дуже мовчазний, розумний чоловік, що на нього з певністю можна було покластися. Він допомагав грошима і студентам, і українцям. Лікар Піснячевський та професор Сумцов теж були завжди щирими українцями, але рідко коли бували в Громаді. Були ще й інші особи, що, хоч