(Лібавсько-Роменської залізниці), куди жінка брата вислала по нас повіз. Олександер покинув нас у Бахмачі, де пересів на Харків, щоб скоріше вияснити там справу з тією працею, що йому її пропонували.
Прийшлося нам досить довго жити нарізно. Олександер оселився у Харкові в домі відомого земського діяча Ігора Степановича Гордієнка. Він був уже дуже старий і хотів конче написати свої спомини про земську працю на Харківщині. Олександер став таким чином його секретарем і на підставі матеріалів, що їх йому давав Гордієнко, мав скласти історію харківського земства. Треба було з громадської праці переходити на цілком приватну службу. Але Олександра потішала та думка, що він таким чином виконає працю дуже великої громадської ваги — дасть історію одного з найпоступовіших українських земств зо всіма деталями його боротьби з адміністрацією, і це на підставі правдивих виказів одного з видатніших його членів. Олександер приїхав до мене, щоб порадитися, але вибору все одно не було. Він забрав з собою Мишу, щоб примістити його в якійсь харківській гімназії. А я лишилася на селі доглядати хворого брата і готувати Любу до гімназії.
Але мені бракувало громадської праці, і я подала прохання, щоб мені дозволили організувати вечірні курси для хлопців, що вже скінчили початкову школу. Такі діла були заборонені піднадзорним. Але предводитель дворянства, що був також і головою шкільної ради, наш знайомий, сказав мені: »Ваше прохання я сховаю, бо не маю права вам цього дозволити, а до ваших викладів буду ставитися так, наче не знаю про них«. І він не знав про них цілу зиму. До мене приходили хлопці, душ по 12–15 з сусідніх сіл. І як гарної йшло у нас навчання в нашій великій залі! Бувало напоїш брата чаєм, покладеш Любу спати, а в 7 год. вечора посходяться хлопці й дівчата. Вчимось географії, аритметики, читаємо твори української літератури, непомітно пролітають 2–3 години.
Треба сказати, що в Алешні і Олександер і я були довший час кураторами й церкви, й школи. Часто ми в справах школи й церкви збирали сходи селянські і селяни наче б то ставились до нас і до дітей наших з великим довірям і симпатією. Підчас японської війни се-
