Там таки в Алешках на мене впало страшне нещастя: — брат мій заслаб на прогресивний параліж. Вже тоді, як він приїздив до мене, вразила мене його страшенна нервовість. Він без певної причини плакав і, що так дивувало мене — ніяк не міг потрапляти в двері; в усіх рухах виявлялася якась непевність. Це були перші зверхні ознаки страшної хвороби. І справді, я скоро після того отримала від братової страшну телєграму: Саша заслаб, приїздіть. Телєграмою мусіла я випрохати дозвіл на кілька день поїхати до Києва. Забрала обох дітей, приїхала і застала брата в страшному стані, а цілу родину в розпачі. Треба було негайно везти його до Петербургу в лікарню. Везти мала його жінка, а діти? Їх було семеро, починаючи від немовлятка Галі і кінчаючи красунею Олею, 17 років. А сам брат мій серед руїни всього добробуту родини несвідомий сміявся і бушував.
Треба було негайно влаштувати десь дітей. Вирішили забрати всіх до Херсону, як тільки скінчиться наука в ґімназії. Але мені кінчався термін дозволу перебування в Києві, треба було вертатися. Поки я їздила, прийшов дозвіл мені жити в Хорсоні, як того домагався мій чоловік. Ми найняли велике помешкання разом із Василевськими і оселилися.
У Херсоні тоді вже заклався цілий гурток діяльних українців, а коло них трималися ще й деякі потайні Никодими, як напр. Лащенко та ще деякі урядовці земської управи. Кожний із членів маленької громади вносив якийсь відсоток зо свого утримання. Взагалі кінець 80-х років відзначався серед українців деяким оживленням. Хоч правильного розвитку літератури й не було, але настала мода на збірники, — до них і цензура ставилася якось лагідніше, і розходилися вони ліпше, бо в них більше авторів брало участь.
На чолі цієї справи в Херсоні стояла офіційно Є. І. Маркевич, як видавець і, неофіційно, сам Д. В. Маркевич, як душа цілого збірника. В той час у нього було якесь творче піднесення. Хворий, на милицях — в нього боліли ноги — він цілком захоплений був цією творчістю, і так бувало гарно, коли він нас обох запрошував до себе ввечері послухати свіже написаний твір. До збірника всі ставились прихильно і підтримували його, хто чим міг. Бравнер дав свої дуже гарні оповідання,
