боронених віршів Шевченка, львівське видання, — його забрали назавжди. А потім виголосили, що з наказу київського жандармського управління мають мене арештувати і везти до Києва, для чого — невідомо.
Я побачила, як потемніло обличчя мого чоловіка, а діти — вони спали, прокинуться ранком, а мами нема!
Недовгі збори, одна переміна білизни, світлини дорогих істот, останній обережний поцілунок дітям, стримане прощання з дружиною, і я пішла, а чоловік мій залишився сам у переритій кімнаті, сам із своїми статистичними таблицями і двома осиротілими дітьми.
Не забути мені цієї ночі в одеській тюрмі: ясна місячна ніч, коли мене везли, а опісля того зразу опинилася в темній келії. Вікно недосяжно високе, вузьке, не видно ні неба, ні зірок — єдиних порадниць, єдиної втіхи вязнів. В камері так смерділо, що в мене аж голова морочилася. Без сна проходила я цілу ніч в паскудній камері — тихо було, наче в могилі. Ранком принесли мені
