Коли цісар вернувся з виправи на Компостеллю (в Еспанії) назад до Інґельгайму над Реном, зявився йому у сні ангел — і приказав покинути палату та йти красти. Цісар ізразу вагався, але як ангел тричі повторив цей приказ у божім імени, рішився його виконати. Збирається отже, сідлає коня й виїздить сам один, взиваючи Бога на поміч. По дорозі стрічає равбрітера Елєґаста, свойого давного вазала, прогнаного за якусь дрібну провину. Карло пристає до його ватаги — й оба вибираються красти до замку цісарського шваґра Екеріха фон Екермунде, що, як каже Елєґаст, не дуже вірний цісареві, та ще й людей кривдить. Тайним входом дістається Елєґаст до замку; там при помочі чар-зілля підслухує розмову когутів, які кажуть, що тут є цісар. Елєґаст говорить це Альбрехтові (так назвав себе перед ним Карло), але той висміває його легковірність — і радить кінчати діло. Вже в замку Елєґаст підслухує розмову Екеріха з жінкою й довідується з неї про змову на життя Карла. Чесний розбійник хотів би повідомити цісаря, але боїться станути йому перед очі. Ратує його з клопоту »Альбрехт«, що обіцює сам повідомити цісаря про небезпеку. Він вертається в Інґельгайм, бо вже знає чому ангел велів йому йти красти. Приготований на напад цісар відбиває легко Екеріха й бере його в полон. Покликаний проти нього на свідка Елєґаст по тодішньому звичаю стає з ним до бою, з котрого виходить побідником. За заслуги дістає його жінку й замок.
На цім оповіданні збудував Франко свою драму, пропустивши лише деякі деталі, що сталися невідповідними з хвилею, коли дію перенесено на український ґрунт.
