На себе чорну зброю». Мушу;! Мушу_! Не можу не послухатись тих слів. (Одягається.) От, Гарниша-б покликати! Та ні! Я-ж мушу їхать, красти, розбивати, Значить—і тайком вибратися треба, Як злодій, з власної втекти палати. Дивнеє диво! Аж холоне серце, Аж в голові мішається мені, А чую, що не можу, не послухать, Що мушу їхать! Ось і чорна зброя, Дар половецького грізного хана! (Надіває зброю.) Як раз мов для розбійника! Без жадних Знаків, лиш сталь тверда, міцна. І меч! Немов для ката! (Припоясує його.) Я готов, Ід у ! Коли це дьявольська мені покуса, То бачить Бог, з яким я чистим серцем, Без лакомства, без заміру лихого Іду на цю дорогу. А коли Від Бога наказ цей мені, то хай же Він і веде мене, куди сам знає. (Відходить.) (Заслона
спадає.)
ДІЯ
ДРУГА.
(Ніч. Гримить і блискав.Ліс, через котрий іде дорогої. На переді сі^ени край дороги великий дуб.) Я В А
І.
О в л у р (у шоломі, панцирі, зі списом у ру ц і і з мечем при боці; псОдходить із гущави ни і стає під дубом.) Хоч око виколи! Не видно! Ніч Мов сажа чорна. А напевно-ж мусів Хтось їхати на тім коні, котрого Я переймив! Сідло таке багате, Вудила срібні! Хтось не простий їхав І певно впав з коня. Значить, він мусить Десь бути тут. Десь близько. Певна річ, Вже добре й те, що я коня дістав, Та може-би їздець його для мене Був ще ціннішая добича! Тут Край шляху я зажду. Коли він десь Тут близько впав, то, певно, ось туди Прийде й мені попаде просто в руки. (Надслухує.) Гов! Чути знов, хтось їде на коні! Зближавсь. Два їх? Ні, один мабуть! (Підносить спис і ноімірюється із-за дуба.)
