вільнолюбних сло'ян, коли вони разом дружно зустрічають гнахабнілого ворога“ (Передова „Правды“ від 9 квітня 1942 року ).
Історія боротьби слов'янських народів проти німецьких загарбників, про яку ми коротко розповідаємо в нашій книжці, переконує в цілковитій справедливості цих положень.
Вся історія слов'ян і Східної Європи проходила під знаком напруженої боротьби за свої землі, за свою волю і національну незалежність проти німецької агресії. Перенісшись на тринадцять — чотирнадцять століть у глиб минулого, ми застаємо суцільні поселення слов'ян значно далі на захід і південний захід від тих місцевостей, які вони займають у ближчі до нас віки.
На заході предки західних слов'ян заселяли в V — VI в.в. величезні території між Віслою, Одером і Ельбою і навіть заходили на лівий берег останньої. Вся східна Німеччина до середньої течії Ельби, її притоки Заале і Чеського лісу була зайнята в ті і дальші віки компактними поселеннями слов'ян. Нечисленні германські групи, що жили тут, асимілювалися з слов'янами.
На півдні поселення західних слов'ян доходили до Дунаю, переходячи за нього в межах пізнішої Баварії і Австрії. На Дунаї предки західних слов'ян межували з предками південних слов'ян.
Найдальше заходили на захід поселення так званих полабських слов'ян (Лаба — слов'янська назва ріки Ельби ). Їх області знаходилися в басейнах нижньої і середньої Ельби і нижнього Одера. На схід від полабян, на узбережжі Балтійського моря до Одера і на островах Рюгені, Воліні і Фенері жили споріднені з ними племена бодричів, лютичів, ранів і деякі інші. Вже наприкінці VIII століття, за Карла Великого, почалися воєнні сутички цієї частини балтійських слов'ян з німцями. Не скріплені єдиною державною організаціє, шматовані чварами, полабяни і споріднені з ними слов'янські племена західної Прибалтики незабаром примушені були визнати над собою владу німецьких феодалів. Повстання, які вони згодом неодноразово знімали проти німецького поневолення, були марні. Переможеним випадала жорстока доля: їх майно грабувалося, всі чоловіки, здатні носити зброю, винищувались, а решта населення переходила в рабство. Жалюгідне підлегле існування було таким нестерпним, що смерть здавалася переможеним кращою за життя. До XII століття всі області полабян і сусідніх слов'янських племен ввійшли до складу німецької держави. Та частина їх населення, що уникла знищення в період завоювання, протягом дальших віків була онімечена. Слов'янська мова на протязі кількох століть ще зберігалася в цих краях. Найдовше вона трималась на західній окраїні Полаб'я, в Люнебургу. Але ж і тут до середи-
