рицарів було перебито, інші знайшли собі могилу у водах озера, бо лід місцями був тонкий, і німці, закуті з ніг до голови в залізо, провалювались у воду і йшли на дно. Карл Маркс у „Хронологічних виписках“ відзначив цю блискучу перемогу росіян такими словами: „1242. Олександр Невський виступає проти німецьких рицарів, розбиває їх на льоду Чудського озера, так що пройдисвіти (die Lumpacii) були остаточно відкинуті від російського кордону“. („Архив Маркса и Энгельса“, т. V, М., Госполитиздат, 1938, с. 344).
Боротьба новгородців, особливо псковичів, з німецькими рицарями не припинялась у другій половині XIII і в XIV ст. На початку XV ст., у 1410 році росіяни, українці і білоруси, що входили до складу війська литовського князя Вітовта і польського князя Ягайла, разом з литовцями і поляками завдали рішучої поразки Тевтонському орденові в славетній битві при Грюнвальді і Танненбергу. Особливо відзначились у цій битві смоленські полки, які витримали шалену атаку німців і створили перелом у битві. Надвечір війська німців були цілком розгромлені. Був убитий сам магістр (голова) Тевтонського ордена і з ним велика кількість знатних рицарів. Цей розгром дуже підірвав сили і значення ордена.
Напади лівонських рицарів на новгородські і псковські землі тривали в XV і XVI ст. ст., поки, нарешті, в другій половині XVI ст. не спалахнула між Росією і Лівонським орденом війна, яка закінчилася його загибеллю. Зазнавши ряд поразок, втративши Нарву, Юр'їв ( перейменований німцями в Дерпт), Маріенбург і інші міста, Лівонський орден у 1561 році мусив припинити своє самостійне існування. Володіння його ввійшли до складу сусідніх держав: частина відійшла до Польщі, частина до Щвеції, частина до Данії. „Нещастя наше було не за горами, — писали потім лівонські літописці, — ми через нашу легковажніть викликали і почали війну“.
В XVI — XVII ст., коли Україна вела національно-визвольну війну проти польської шляхти, на боці шляхти проти повста лих мас українського народу не раз воювали німецькі наймані загони. Особливо багато німців билося проти військ Богдана Хмельницького. Українські повстанці громили німецьких авантюристів, які зазіхали на волю і незалежність народу заради наживи, можливості грабувати мирне беззахисне населення.
Натиск на східнослов'янські народи німецькі агресори здійснювали не тільки прямими збройними нападами. Вони прагнули поневолити слов'ян також шляхом шляхом економічної експансіі, колонізації і шляхом проникнення в правлячі і бюрократичні кола. Так, в XV і дальших століттях у містах України і Білорусії корінне населення експлуатувалося не лише польською шляхтою, але і німецькими купцями і промисловцями.
Одним з яскравих прикладів прагнення німців підпорядкувати собі політичне і культурне життя російського народу є часи біронівщини, а також німецьке засилля в Петербурзькій Акаде-
