об'єднанню слов'янських народів, що входять до складу Югославії.
Прийшовши до влади, італьянський і потім німецький фашизм поставив собі метою випробуваними методами шантажу, підкупу, лицемірних обіцянок і т. ін. вносити розклад у життя народів Югославії, протидіяти спробам іх об'єднання. Так, коли у 1937 — 1939 роках опозиційні партії Югославії під впливом антифашистського руху об'єднались в народний блок для боротьби за перетворення Югославії у федеративну державу на основі рівноправності трьох її націй, — цей народний блок зустрів шалену протидію від тодішнього югославського уряду на чолі з реакціонером, німецьким агентом Стоядіновічем. Орієнтуючись на фашистську Німеччину і Італію, уряд Стоядіновіча обстоював централістську пансербську систему. Цілком зрозуміло, в ім'я чого це робилося: політика миру, рівноправності націй, демократії не відподвідала планам Гітлера і Муссоліні. Реакційний уряд запроданця Стоядіновіча зметений був народом у лютому 1939 року, а в серпні того ж року новим урядом Цветковіча під тиском народних мас підписана була сербо-хорватська угода, яка намітила основи внутрішньої єдності Югославії. Так провалилася спроба фашистських агресорів прибрати до рук югославський уряд тим же підступним, „мирним“ засобом, за допомогою якого він оволодів болгарським урядом, примусивши його „добровільно“ служити своїм руйнацьким цілям.
Атаки німецької і італьянської фашистської дипломатії на югославський коаліційний уряд Цветковіча з метою примусити його відмовитися від політики нейтралітету Югославії у світовій війні тривали з дедалі більшою нахабністю. Дипломатичний і економічний тиск, прямі загрози фашистів мали очевидний успіх: уряд Цветковіча 25 березня 1941 р. підписав акт про приєднання Югославії до держав пресловутої фашистської „осі“. Однак, не так легко було справитися з масами вільнолюбних народів Югославії. Зрадницький уряд Цветковіча, подібно до попереднього, був зметений силою народного обурення
Новий югославський уряд поставив своїм найпершим завданням збереження нейтралітету, підтримання миру. 5 квітня 1941 року укладений був договір про дружбу і ненапад між Радянським Союзом і Югославією. Вся політика нового югославського уряду свідчила про його мирні наміри. Вона зустріла визнання як у свого народу, так і в інших країнах. Але це було зовсім не те, чого потребували фашистські верховоди. Гітлер припускав тільки такий уряд, який був би його агентурою. Тому він вирішив зразково „покарати“ Югославію за її небажання бути рабою німецького фашизму. Він оточив Югославію. Це було легко зробити після капітуляції перед Гітлером Угорщини і Румунії і, особливо, через зрадництво правлячих сфер Болгарії,
