1393 року), не вбило в болгарському народі прагнення до незалежності. В XIX столітті, в результаті російсько-турецької війни 1877 — 1878 років, з допомогою Росії, Болгарія знову дістала державну самостійність. За Сан-Стефанським мирним договором 19 лютого 1878 року Росії з Туреччиною Болгарія була поновлена у своїх основних етнічних границях як єдина держава.
Споконвічні вороги слов'ян, правителі Німеччини, зустріли в багнети відродження і об'єднання Болгарії. На скликаному з ініціативи Німеччини і Австро-Угорщини Берлінському конгресі (1878 р.) німці зажадали штучного розчленування Болгарії. Тількищо звільнена ціною крові народів Росії Болгарія була розшматована: північна Болгарія виділена була в васальне по відношенню до Туреччини напівнезалежне „Болгарське князівство“ на чолі з ставлеником Німеччини князем Олександром Баттенбергом, а південна Болгарія під назвою „Східної Румелії" утворила автономну область Туреччини, підлеглу, як і давніше була, турецькому султанові. Македонія також залишилась під владою турків. Отака була „дружня“ послуга, зроблена німецькою правлячою верхівкою Болгарії в один з найвідповідальніших моментів її історії. Дійсність яскраво показала, хто справжній друг і хто запеклий ворог болгарського народу.
В тому ж 1878 році Австро-Угорщина, підтримана Німеччиною, „тимчасово“ окупувала сербські землі Боснію і Герцеговіну і почала нацьковувати сербів на болгар, сварити між собою ці два народи, близькі один до одного своєю культурою й історичною долею.
В 1885 році болгарський народ, всупереч підступам німецьких володарів, об'єднався знову в єдину державу. Не маючи цього разу можливості прямо перешкодити з'єднанню, отже, зміцненню Болгарії, німці вдалися до побічних ворожих щодо Болгарії заходів: вони примусили в 1885 році таємного австрійського агента сербського короля Мілана Обреновіча віроломно напасти на Болгарію, і коли цей крок не дав особливих наслідків завдяки героічному захистовi болгарами своєї батьківщини, правителі Німеччини посадили в 1887 році на болгарський царський престол німецького принца з династії Кобургів — Фердінанда. Забезпечивши собі таку могутню агентуру в самому серці Болгарії і вдаючи з себе друзів Болгарії, правителі Німеччини і Австро-Угорщини завдали дуже багато лиха болгарському народові. Так, вони не раз зривали спроби об'єднання південних слов'ян, що намічалися наприкінці ХІХ і на початку ХХ століття, для відсічі нахабному німецькому господарюванню на Балканах (наприклад, так званий „Балканський Союз“ 1912 р.), не раз провокували воєнні сутички між Болгарією і Сербією, вперто сіяли у верхніх шарах Болгарії ворожнечу і недовір'я до братнього російського народу, народу-визволителя.
В 1915 році зрадницькі вищі кола Болгарії втягли її в першу світову війну на боці Німеччини й Австро-Угорщини. Відомо,
