ня мови державної і літературної. Але з початку XVII ст. обставини змінились. В 1526 році Чехія перейшла під владу Габсбургської династії, яка почала всіляко закріплювати німецький елемент у країні. Католицтво стало їй за енергійного помічника.
В 1620 році сталася сумна в історії Чехії битва при Білій горі. В цій битві війська німецької католицької ліги розбили чеську армію. Чеський народ втратив свою незалежність і на триста років потрапив у полон до Габсбургів.
XVII і XVIII століття — період різкого занепаду чеської національної культури. Це був найтяжчий час для чеської народності, для чеської мови і літератури. Монархія Габсбургів дедалі більше прагнула знеособити чеський народ і, наприклад, імператор Йосиф II, який мріяв про злиття населення всіх складових елементів габсбургських земель в один народ з єдиною для всіх німецькою мовою, цілком усунув чеську мову з суспільного життя і запровадив німецьку мову в усіх урядових установах, оголосивши її мовою викладання в празькому університеті, в чеських гімназіях, частково навіть і в нижчих учбових закладах. В наслідок всіх цих заходів наприкінці XVIII ст. чеська народність і чеська мова опинились перед небезпекою цілковитого зникнення.
Однак, життьова сила, властива чеському народові, і його глибокий патріотизм врятували національну справу чехів. Репресії, до яких вдалися Габсбурги, неповага до народної мови і до історичної старовини Чехії призвели не до загибелі її національної культури, а, навпаки, до блискучого відродження останньої.
Відродження почалося в семидесятих роках XVIII століття. На кінець XVIII — початок XIX ст. припадає діяльність видатного чеського вченого, „патріарха слов'янської філології“ Йосифа Добровського.
Зусиллями німецьких загарбників чеська мова була доведена до такого ступеня приниження і забуття, що Добровський, при всій своїй любові до рідного народу, все ж писав виключно по-німецьки або по-латині, бо йому не вірилося, щоб чеська мова була придатна для висловлення вищих культурних понять. Не зважаючи на це, поштовх, даний Добровським рідній науці і літературі, був настільки великим, що діяльність його можна розглядати як наріжний камінь нового чеського письменства. В дальші часи виступає на сцену ряд великих поетів і вчених Юнгман, Шафарік, Палацький і інші. Вони створюють літературу і наукову мову, збирають і вивчають пам'ятки народного минулого, розробляють історію чеського народу.
Боротьба за звільнення від німецького гніту і будівництво національної культури ведеться в XIX ст. також і парламентським шляхом. У своїх виступах у рейхсраті чехи наполегливо обстоюють програму національно-федеративної демократичної перебудови Австрії в противовагу німецькому централізмові й ідеї австро-німецького об'єднання.
