— Що ж це ти вчинив? — сумно питалася вона у дідуся. — Навіщо ти примушуєш мене жити? Мій наречений, короленко Милан мене покинув, забув мене!
— Твій короленко Милан саме оце збірається оженитись. Вже все приготовлено до шлюбу. Навіть гості вже поприїздили.
Гірко заплакала Веленка. Але потім витерла сльози, вдяглася просто, як селянська дівчина, й подалася до міста. Прийшла вона до королівської пекарки, та ж всі там були такі заклопотані, не було часу хоча б кому-будь на хвилинку спинитись: скрізь метушнина, гармидер, шум, стукотня, як в ступах. От підійшла Веленка до головного кухаря та й говорить до нього таким ласкавим голосом:
— Шановний мій кухарю, дозволь мені спекти весільну шишку для короленка Милана.
Кухарь, якому ніколи було й вгору глянути за працею, хотів був на неї розгніватись, але ж як тільки поглянув на дівчину, то й слово в нього в горлянці застряло: така вона була прехороша, й він ласкаво їй відповів:
— Ти в час прийшла, славна дівчино! Роби, що тобі сподобається. Я сам поставлю перед короленком Миланом твою шишку!
Швидко шишку було спечено. Тим часом запрошені гості посідали за столи й почали бенькетувати. Головний кухарь урочисто й поважно поставив перед короленком Миланом на срібній таці велику весільну шишку. Гості всі здивувалися, побачивши таку шишку, якої раніш ніколи ще не доводилося їм бачити. От же, ледве тільки короленко відбатував собі шматок, сталося щось дивовижне. Де не взявся сизий голуб
