Чарівна Веленка тупнула своєю манісенькою ніжкою, земля враз розступилася й вони обоє швидко спустилися до підземного царства.
Побачив Милан Чорнушин палац, увесь витесаний з палючого каміню-карбункула, що все під землею освічував ясніще за сонце.
Чорнух сидів на троні, на голові в нього була блискуча корона, замість рук мав він дві клішні й блискав очима, як двома зеленими каміннями. Короленко Милан, як тільки його углядів, враз упав перед ним навколюшки. Чорнух затупотів ногами, засвітив страшенно очима, а потім закричав так, що аж все затремтіло від його прокльонів. Отже, пам'ятаючи Веленчині слова, Милан посувався коліньми далі й далі. Чарівник все собі гукає та галасує, а Милан своє зна — підповзає ближче. Нарешті Чорнух голосно зареготав і промовив:
— Добре тобі порадили, щоб ти мене насмішив! Більше вже на тебе не буду сваритися та кричати! Вітаю тебе в підземному королівстві, але ж знай, що позаяк ти довго вагався й не приходив, мусиш тепера виконати три речі. Почнеш завтра, а тепер іди собі!
Два джури узяли тоді короленка дуже гречно за руки й повели його до світлиці, яку було вже для нього приготовано.
Другого дня вранці казав Чорнух покликати короленка до себе.
— Ну, каже він, сьогодня спробуємо, яку працю ти умієш виконати! На перший раз велю тобі, що б ти за ту ніч збудував мені новий палац. Дах щоб був з червоного золота, стіни з мармору, а вікна криштальові. Наоколо будинку повинен бути роскішний садок, а в садку щоб був ставок та всякі химерні водограї. Коли з'умієш поставити такий палац, то за-
