Тим часом дівчина наблизилась до нього й запитала:
— Парубче, чи не хочеш проквасити душку яблучком?
— Ні, я не голодний, гарна панночко, — відповів Яначек.
— Це дуже добре яблучко; можна ззісти його й неголодному. Повірь мені, воно дуже смашне!
— Я тільки на яблучка люблю дивитись, а відколи живу, ще жадного не ззів, — відказує хлопець.
— То може ти випив би медку? — запиталася панночка й хутко кудись побігла.
— Ну, однієї здихався щасливо! — міркував Яначек. — Але ж, дивись, як намагалася! Треба держатись міцно, що б не ошукали лихі дівчата!
Коли це вже біжить до нього дівчина, ще краща, як перша, й, держучи в руці золотого келеха, говорить:
— Любий юначе! Ти відмовив моїй сестрі й не схотів приняти від неї найсмачнішого в світі яблучка. То вже може б ти випив хоч цього солодкого медку? Я ж знаю, що ти хочеш пити, а це тобі дуже сподобається!
— Найкраща панно на світі! — Відповів хлопець, — не годиться мені плямувати своїми простими губами твого пишного келеха. Та й взагалі я не вартий щось приняти від такої панни, що могла б бути оздобою королівського двору!
— Як же ти нас засмучуєш, як ти нами гордуєш! — зітхнула панна. — Моя сестра дома плаче, що ти погидував її подарунком, а тепер ти й мене так прикро ображаєш. Наша найбільша радість — кому-будь послужити, але й найбільше горе, коли нас от так одпихають! Я ще пошлю до тебе нашу остатню сестру; ради всього світа, не відмовляй їй, коли вона
