ж сьогодня господарь мене нагодував, я тепера дужий і овечки тобі не віддам!
— Ну, коли ж так, коли не даєш вівці, то будемо ми з тобою битись! — каже вовк.
— Про мене, як що тобі кортить, то ходімо й битись! — відказує Бодрик. — Тільки-но зачекай, поки скінчу вартувати, а потім я прийду до лісу й там порахуємось!
От, коли вже вовк побачив, що вівці йому не дістати, то й пішов собі, але намислив на старому собаці помститися. Ото ж покликав він ведмідя та лисицю собі на поміч. А пес, знаючи вовчі звичаї, те ж сам до ліса не пішов, а взяв собі на підмогу куцу свиню та старого кота — приятелів з свого ж таки двору.
Побачили ведмідь та лисиця шкутильгавого пса, старого кота та куцу свиню, що вони йдуть до лісу, та й дуже настрашилися.
— А дивістеся, братіки! — загукав ведмідь, — як отой перший каміння набірає, щоб нас ними бити!
(Він бо гадав, що пес нагинається за камінням, як той лише шкутильгав!)
— А той — другий, — закричала лисиця й собі, — вимахує шаблею біля боку!
(Їй здалося, що кіт, який крутив хвостом, махає шаблею, що нею буде їх бити.)
А як зачули вони потім хрюкання куцої свині, то вже й зовсім перелякалися. Ведмідь швидче видерся на дерево, а лисиця скочила в терни.
Тим часом приятелі увійшли в ліс, а кіт мурчить собі безупинно: „втрн, втрн, втрн, втрн!“ Почула те лисиця та й думає, що він каже: в терен, в терен, в терен!“ — вжахнулася, вискочила з кущів та мерщій до хащі!
