Враз у печі закуріло, запилило, навстіж розчинилися двері й піч з дурнем побігла селом, випередила посла й спинилася перед королівським палацем. Король з усим людом, що був у палаці, вибіг здивовано на ґанок, а дурень, нікого не соромлючись, доїдав свою засмажку та цибулю й запивав квасом, оглядаючись на всі боки.
— Хто ти, що поробляєш і чого приїхав? — питав його король.
— Я — дурень Печивал, їм засмажку з цибулею й запиваю квасом, а приїхав я до тебе, королю, по червону шапку, червоний пояс та червоні чоботи.
Коли от так він королеві говорив, а король його далі роспитував, вийшла на ґанок королівська донька, а була вона незвичайно гарна. Як углядів її дурень, то вона йому так сподобалася, що він подумав про себе:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Нехай королівна буде моєю любкою!
Після того піч поворухнулася й дурень поїхав назад додому. Дома двері знову одчинились, піч поставилась на своє місце, а дурень викачувався на ній, їв цибулю з засмажкою та запивав квасом.
Тим часом прекрасна донька королівська так засумувала по Печивалові і так в нього закохалася, що не могла себе втримати, впала королеві в ноги й у всьому йому призналася. Король її відмовляв і так, і так, а коли вже нічого не помогало, мусив посилати знову по Печивала, бо королівна просто гинула з кохання.
От же Печивал а-ні за що не хотів знову їхати до короля. Тільки тим хитрий королівський посол і взяв,
