Захотів і він побачити Печивала й послав по нього славного воєводу.
— Злізай з печі, Печивале! Приберися та йди до короля, — сказав йому воєвода.
— А чого я там не бачив? Адже ж й цибулі, й квасу, й засмажки я маю досить і вдома!
За такі речі дістав дурень від воєводи по голові, але ж з печі не подумав і поворухнутися, лише почав шепотіти:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Та бий його помелом по голові!
Помело, замазане в сажі, умочилося в помийницю та й скочило на того посла. Насилу бідаха утік вікном, скочив до коча та, нікуди не завертаючи, полетів просто до короля. Тоді король послав иншого посла, більш обережного. Той наперед роспитав людей, що дурневі найбільш до-вподоби, а тоді, підступивши до печі, поклонився й промовив:
— Печивале, ходімо зо мною до короля, — він хоче тобі дати червону шапочку, червоні чоботи й червоний пояс!
— Як що так, то поїду; тільки ви їдьте наперед, а я вас дожену!
Посол поїхав, а дурень наївся засмажки з цибулею та напився квасу, потім ще виспався, а коли вже його братові розбудили, мовляв, що вже час їхати, не схотів з печі зсовуватись, тільки промовив:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Нехай зразу опинюся перед королем на цій печі!
