ополонку, набрав води, поставив відра на льоду й, шкрябаючи собі за ушима, дивився на воду. Коли це бачить — пливе щука. Печивал плигнув, вхопив її за жабри й витяг.
— Пусти мене, — почала проситися щука, — а я тобі зроблю все, про що ти мені скажеш! Станеться те все враз, як тільки прокажеш такі слова:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання…
— Подивимось! — відповів дурень й промовив:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Щоб тут була цибуля, засмажка й квас!
І справді, ту ж мить все те з'явилося. Дурень наївся, напився й промовив:
— Оце добре; годі, бо вже не хочу! Чи ж тільки буде так й завше?
— Буде, — відповіла щука.
По тих словах Печивал пустив її в річку, поставив відра й сказав:
— На щучин приказ,
А моє бажання,
Щоб сповнилось враз
Таке пожадання:
Нехай відра сами йдуть додому!…
На ті слова коромисло з відрами зрушило з місця й вони помалу пішли до двору, а дурень йшов за ними. Так, жуючи цибулю та засмажку й запиваючи квасом, Печивал і погнав поперед себе відра з водою, немов гусей.
