Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/19

Цю сторінку схвалено

— Ну, чи відойде, чи не відойде, то инша справа, — відказує бабуся. — Але ж підіть лишень до третього села, а там живе його жінка — відьма. Плюньте перед нею тричі на землю та й скажіть, що б перевернулася вона сама на собаку так само, як ото йому поробила. От тоді й побачите, що буде!…

Немов би нічого на світі не сталося, варила відьма якесь своє коріння на старому таганчику, коли раптом відчинилися двері й — гульк! — просто в хату до неї різник! Не вклонився, не привітався, а тільки враз плюнув тричі перед бабою та як гукне:

— Бодай ж ти на пси зійшла, як свого чоловіка на пса перевернула!

І тої ж миті вибігла з хати на вулицю стара собака, а всі селянські собаки — за нею! Та й не знать, де й поділася!

Тим часом Дунчо знову став чоловіком.

Обдарував його різник багато, й жили вони вкупі ще довго. Одно тільки йому на згадку про ті часи й зосталося, що не мав він вуха, яке тоді лисиця йому відбатувала!…


ЯЄЧКОВА МАНДРІВКА.
(Словацька народня казочка).

Діялося це за старих часів.

Якось пішло собі яєчко світ-за-очі набіратись досвіду. От пішло воно в ма́ндри, а на зустріч йому віл:

— Куди це ти йдеш? — питає.

— Та йду по світах! — відказує яйце.

— Ну, то й добре, підемо вдвох, — каже тоді віл.

Пішли вони далі й здибали коня:

— Куди йдете?