Сторінка:Словянські народні казки (1919).djvu/15

Цю сторінку схвалено

І тільки вона плюнула, і тільки ті слова проказала, як враз вискочив з хати на вулицю чорний кудлатий пес. Гавкав і тікав геть за село. А всі собаки кинулись за ним навздогін й оточили його, мов рій бджіл, що вилітає з вуліка. Ото була гризня! Заклятий пес зтрушував їх, як стиглі груші з дерева, але ж і сам був вщерть подряпаний та закрівавлений, поки вискочив аж на широке поле.

На-ніч забіг він до лісу, бо та денна пригода віднажувала його від села. Але ж і тут вискочив з кущів просто на нього вовчисько — й хап! Навряд, чи й пустив би він його з своїх пазурів, коли б той переляканий пес вчасно не накивав вовкові своїми п'ятами. Що ж тут маєш казати? Знову треба йти на село, може щось трапить на зуб?

Пішов.

Враз коло першої хати вчув, як пахло смажене мнясо. Було не тяжко підкрастись до пекарки й одним махом вихопити печиво з печі. Та тільки ж в ту мить вскочила куховарка й шасть на злодія окропом! Несамовито заскавулив він з болю, мнясо випало йому з губи, а коли його ще раз ошпарили окропом, то вискочив з хати, мов стріла. І там, і тут на одно виходить: хоч пропадай!

Ліг під зеленим кущем і чекав смерти.

За якусь хвилинку прибігла до нього лисичка, голодна-преголодна. А зуби мала такі гострі, мов тобі шила в шевця: так би одним махом могла роспанахати йому все черево! Але ж спочатку вона побоювалася просто підходити до нього, бо помічала, що він ще кліпає очима. Обхожувала вона його, обхожувала, все підкрадалася ближче та ближче, а потім тільки хап! Та й відкусила йому вухо. Коли це