про-те можно твердити, що пантеистичиий світогляд автора був лише відгомоном колишнёі бувальщини. От, и погляд на міѳологию Слова: Вітри називають ся в ёму внуками Стрибога, Русь зове ся внуком Дажбога, а віщий Боян внуком Велеса. Тресвітлеє сонце представлено неначе божеством и названо господином; сим-же именем знаменує ся також вітер-вітрило и Дніпро-Словутич… Божество тьми, Див, кличе в ночи верху дерева, и кидає ся на землю в знамя послідуючоі недолі. Відтак обида представляє ся в образі діви, котра всплескала лебединими крилами на синёму морі; наконець же полоцький князь Всеслав являє ся вовкулакою, що́ перебігає дорогу Хорсови, богови сонця. Але-ж не досить того, що у Слові споминають ся боги поганські: в сёму памятниці природа представляє ся жиючою. Тому-то дерево тужить и хилить ся аж до землі; квіти посмутніли від жалощий, а ріка Донець услугує Игореви и розмовляє ся з ним. В загалі замічаємо, що природа є сумна-невесела тогді, коли чоловік в недолі пропадає, та навпаки бачимо, що вона радіє радостью, коли для ёго кінчить ся неволя. Из всёго того слідує, що поетичне уложеньє Слова є справді майстерське, и відтак належить притакнути словам польського поета Міцкевича, мабуть-то кождий вірш сеі пісні послужив за текст пізнійшим поетам, хоча вони й не думали ёго наслідувати. Впрочім годимо ся також из тою заміткою Міцкевича, що в Слові видно тон елегийний, — вже бо й сам автор назвав свою повість трудною, себ-то жалібною. Впрочім и в думах народніх висказує ся найчастійше туга та печаль, тому-що вони співані були в часі трівоги и тяжкоі боротьби про свободу та волю.
Автор безсмертного сёго памятника незвістний нам по имени. Из самого же твору мож однако дізнатись, що він був сучасним вікови Игоревому. Так читаємо в I. часті Слова, що пісня автора має початись бувальщиною сёго часу, а сам Игор названий нинішнім. Особливо-ж спосіб описанья битви на ріці Хаялі и зазив до тогдашніх князів о поміч є безперечно доказом, що автор був сучасним и мабуть присутним розвиткови тогдашніх подій. Коли-ж
