Сторінка:Слово о пълку Игоревѣ (1876).djvu/11

попав ся в неволю. Коли-ж Игор Святославич про сю побіду князів руських дізнав ся, то прикликав до себе брата свого, Всеволода, британця Святослава и сина Володимира, та сказав ім и дружині своій: „Стрібуймо и без князів ударити на Половців на вежах!“ Але-ж у поході зустрітнули вони тільки малий відділ орди половецькоі, котрий сейчас пустив ся на втікача. Також в начатку 1185. року не обійшлось без напасті половецькоі. Кончак бо прийшов с Половцями в переяславське княжество и станув за Сулою на ріці Хоролі. Той „окаянний и безбожний и треклятий“ хан хотів попалити огнем руські городи. Був бо в ёго такий бесурменин, котрий стріляв огнем живим; також зъоружив він свою орду такими луками самострільними, котрі заледво 50 Половців здужало напрягти. Против того неприятеля вибрав ся опять киівський князь Святослав с кількома князями. Богатиром у тому поході був знову Володимир Глібович. Кончак утік из боєвиська: відтак займила Русь богато полону; між иншими попав ся в неволю також той бесурменин, у котрого був огонь живий. Сю побіду одержав Святослав 1. марта 1185. р. Игор був також завізваний ик тому походови, и про-те сказав послови Святослава: „Не дай Боже відречи ся від походу на поганих; та-ж вони всім нам общий ворог!“ Відтак став Игор из дружиною роздумувати, куди-би переіхати полки Святославові, але дружина сказала ёму: „Княже! и птахом не зможеш уже іх перелетіти!“ Игореви же не вподобалось, що дружина таке говорить; він хотів іхати поперек степів по-при ріку Сулу, але рушились на воді криги такі, що нікуди не мож було перейти. Щасливі же походи Святославові все-таки не давали супокою князям сіверським. „Хиба-ж ми не князі?“ говорили вони, „добудемо собі и ми такоі-самоі слави!“ Відтак не кажучи нічого Святославови, виіхав Игор 23. квітня из свого Новгорода в Путивль, и від місця, котре до сёго дня зове ся Игоревим станом, виступив у похід против Половців враз из братанцем своім Святославом Ольговичем, князем рильским, тай з двома синами своіми. У Ярослава же Всеволодовича, князя чернигівського, випросив собі поміч боярина Ольстина Олексича с Ковуями чернигівськими. Союзні князі збираючи дружину іхали тихо, були бо в іх коні вельми тучні. Коли-ж, у середу 1. мая