могли тільки тайком від уст до уст переказуватись, томущо цивилизация византийсько-руська не дозволила змагатись поезиі самородній. Справді, ми не знали-б досіль, який чудовий світ скривав ся за тою неподвижною завісою, як-би оден поет XII. віку не відхилив єі неначе крадькома и не показав нам у головних зарисах безсмертну красу тогдашнёі поезиі народнёі. Се був автор Слова о полку Игоревім, котрий у своім творі відкрив нам скарбницю словесну, о якій вчений світ и не догадував ся. И от, яке диво склалось! Гарні пісні німецьких міннезенґерів и трубадурів французьких та испанських вже давно перестали бути предметом подиву, між-тим коли Слово о полку Игоревім межи просвіченими людьми Европи що-раз більше находить прихильників. Теє бо, що́ основує ся на творі всёго народу, не може ніколи без сліду загинути, хоча-б дивовижні погляди старовірців не дозволяли ширитись гуманним идеям межи земляками.
Слово о полку Игоревім представляє невдалу війну Игореву с поганими Половцями. Щоби же належито оцінити историчну сторону сёго памятника, треба навперед увагу звернути на оповіданьє літописей про тую сумну дію. Відтак в літописях Лаврентиєвській и Київській находимо відносно тоі війни от-сі историчні вісті:
Игор, князь Новгорода сіверського (род. 1151. ум. 1202. р.), названий при хрещенью Георгий, був сином Святослава II. а внуком того Олега, котрий для осягненья політичних своіх цілей Половців на Русь наводив. Уже перед походом Игоревим воював из дикою ордою великий князь киівський Святослав III. Всеволодович из роду Олегового; именно в 1184. р. сполучились из ним в тій цілі сусідні князі, а Ярослав Осмомисл післав ёму поміч из Галича. Не хотіли однакже з ним ити ёго брати, Олеговичі, давши ось-таку вимівку: „За далеко нам ити вниз Дніпру; не можемо своєі землі опустити!“ В поході тому відзначив ся молодий богатир того часу, Володимир Глібович, князь переяславський. Русь поборола Половців (30. липня) при ріці Орелі або Углу в переяславськім княжестві, де хан Кобяк из двома синами и многими князями половецькими
