Зра́лити, лю, лиш, гл. Вспахать ра́лом.
Зра́на, нар. Поутру, с утра. По закутках зрана до вечора стоять діди. Левиц. I. 42.
Зра́нити, ню, ниш, гл. Изранить.
Зра́нку, зра́ння, нар. = Зра́на. Приходили люди зранку. Рудч. Ск. II. 168. Орав же я зрання до полудня, доки не прийшла на серденьку туга. Чуб. V. 157.
Зра́титися, чуся, тишся, гл. 1) О волах, когда они, будучи в ярме, тянутся в противоположные стороны: расходиться. Зратилися воли. Каменец. у. 2) Поссориться, разойтись. От зратилася та й не живе з чоловіком, бо він ню бив, чи мара їх знає. Камен. у.
Зрахува́ти, ху́ю, єш, гл. 1) Сосчитать. Наїхали купці з Варшави, того коника сторгували, ще за його гроші зрахували. Чуб. V. 782. 2) Рассчитать, сообразить. Зміркували, зрахували, що з козака буде. К. Досв. 163. Твоє зраховане премудре слово. К. ЦН. 205.
*Зредагува́ти, гу́ю, єш, гл. Средактировать. Киев.
Зреєструва́ти, ру́ю, єш, гл. Сделать реестр чему.
Зрека́тися, ка́юся, єшся, сов. в. зректи́ся, чу́ся, че́шся, гл. — чого́. Отрекаться, отречься от; отказываться, отказаться от. Невинности моєї не зречуся. К. Іов. 57.
Зре́титися, чуся, тишся, гл. = Зра́титися. Попереду жили нічого, а далі зретилися, зретилися, що-дня сварка та колотня, та й розійшлися. Каменец. у. Ге-ге! уже ся зретили, то шкода і вмовляти. Каменец. у.
*Зре́хтити, хчу, тиш, гл. Отказаться от показаний. Це він зараз признавсь, а на суді може він і зрехтить. Крим.
*Зре́че́ння, ня, с. Отречение. Сл. Яворн.
Зречи́, чу́, че́ш, гл. Сказать. Жел.
Зречи́ся, чу́ся, че́шся, гл. = Зректи́ся. Желех.
Зреші́лий, а, е. Трухлый. Дерево зрешіле. Вх. Лем. 421.
Зреші́ти, ші́ю, єш, гл. Сделаться трухлым. Вх. Лем. 421.
Зрива́ння, ня, с. Срывание.
Зрива́ти, ва́ю, єш, сов. в. зірва́ти, рву́, веш, гл. 1) Срывать, сорвать. К. Досв. 57. Рудч. Ск. II. 60. Квітку зірвала, за голову клала. Чуб. III. 303. 2) — бунт. Поднять бунт, возмущение. Звели нам під москалів тікати, або звели нам з ляхами великий бунт зривати. Макс. (1849). 76. 3) Зірва́ти бики́. Выпречь быков из ярма. Вх. Зн. 22. 4) — спи́ну, ми́шки. Лечение поясницы посредством оттягивания руками кожи от спины. Миргор. у. Екатериносл. у. Слов. Д. Эварн. 5) Зі́рвана доро́га. Дорога с замерзшею на ней грязью, изрезанною раньше колесами. НВолын. у.
Зрива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зірва́тися, рву́ся, вешся, гл. 1) Срываться, сорваться. Ой як тая черешенька сама не зірветься, так до мене дівчинонька сама не пришлеться. Чуб. 2) Вскакивать, вскочить, быстро подняться. Зривається ніби куди бігти. МВ. II. 54. Справді? — покрикне панночка, зірвавшись з місця. МВ. (О. 1862. III. 48). Встав, зірвався, пішов з шумом. Гол. I. 37. Зірва́тися на но́ги. Вскочить. Св. Л. 106. 3) Трогаться, тронуться с места, двинуться. Раз март апріля звав у гості до себе. Апріль зорвався їхать возом. Драг. 16. Мати було як зірветься хоч на один день куди… Г. Барв. 62. Пішла заміж та не так, пішла раз — не гаразд, не зірвуся другий раз. Гринч. III. 357. 4) Подниматься, подняться (о буре и пр.) Зірвалася шуря-буря. Нп.
Зри́вки, вок, ж., мн. Деревья с полуснятыми плодами. Ще нарвала ягід (вишень) на зривках — де-не-де зосталось, — поки ту ягідку піймаєш. Новомоск. у. (Залюбовск.).
*Зри́гувати, гую, єш, гл. Изрыгать, отрыгать. Сл. Яворн.
Зрина́ти, на́ю, єш, сов. в. зо(і)рну́ти, рну́, не́ш и зри́нути, ну, неш, гл. 1) Выплывать, выплыть на поверхность воды, вынырять, вынырнуть. Уже ж сьому синьому каменю на верх не зринать, а павиному піру на дно не тонуть. Чуб. V. 607. Утоплений сам зринув. Харьк. у. 2) Сов. в. Спрыснуть, сорваться, выскользнуть. Накинути відьму тим очкуром, — допіру не втече
